Читати книгу - "Королівство шахраїв"

— Ні. Шайлерів замок не зупинить жодну відмикачку, варту свого матеріалу, але на них потрібен час.

— Я не могла в них розібратися, тому довелося чекати, поки один із робітників на кухні не відчинив затильні двері. — Каз узявся за недобросовісну справу, навчивши її зламувати замки. Якби Мара зосередилася на Шайлеровому замку, могла б із ним упоратися. — Вони приймали доставку, — вела далі Інеж. — Із тих кількох слів, що я почула, схоже, що завтра ввечері готуються до зустрічі з Торговельною Радою.

— Це має сенс, — озвався Каз. — Він гратиме роль батька, що збожеволів від горя, і змусить їх залучити до пошуків більше офіцерів міської варти.

— Вони нададуть йому таку ласку?

— У них немає причин відмовляти йому. І кожен із них заздалегідь дістане попередження, щоб заховати подалі своїх коханок або іще щось, що вони не хочуть, щоб відкрилося під час рейду.

— Бочці буде непросто.

— Так, — погодився Каз, коли гондола ковзнула повз мілину, що межувала з Чорним Серпанком, і попливла в острівному тумані. — Ніхто не хоче, щоб крамарі встромляли свого носа до наших справ. Були якісь згадки про те, о котрій годині збереться це невеличке засідання Ради?

— Кухарі ремствували, що до вечері доведеться накривати цілий стіл. Це може стати гарним прикриттям.

— Авжеж. — Вони були в найкращій формі, між ними не існувало нічого, крім роботи, і вони виконували її разом, забувши про ускладнення. Бреккер волів, щоб усе так і залишалося, але мусив дещо знати.

— Ти казала, що Ван Ек тебе не скривдив. Розкажи мені правду.

Човен дістався до укриття у верболозі, Мара не зводила очей із нахилених білих гілок.

— Він мене не скривдив.

Вони вилізли з гондоли, переконалися, що човен ретельно замасковано, й рушили вгору берегом. Каз ішов назирці за Марою й чекав, поки зміниться її настрій. Сходив місяць, укриваючи візерунками могили Чорного Серпанку, а їхні обриси на тлі неба — срібними гравюрами. Коса Інеж розкрутилася та звисала вздовж спини. Каз уявив, як намотує її на руку, як ковзає великим пальцем вздовж візерунка її плетива. А далі що?.. Він відігнав від себе цю думку.

Коли до кам’яного остову залишалося кілька метрів, Інеж зупинилася й дивилася, як імла огортає гілки.

— Він збирався переламати мені ноги, — сказала вона. — Розтрощити їх молотком, щоб вони ніколи не зцілилися.

Думки про місячне сяйво й шовковисте волосся без сліду зникли в чорній блискавці шаленства. Каз бачив, як Інеж смикнула рукав на лівому передпліччі, де колись було татуювання «Звіринця». Він слабко уявляв, що вона там пережила, але добре знав, як це — почуватися безпомічним, а Ван Екові вдалося зробити так, щоб дівчина знову це відчула. Каз був готовий винайти нову мову страждання, щоб провчити того самовдоволеного базарного сучого сина.

Джаспер із Ніною мали рацію. Інеж потрібні були відпочинок і можливість оправитися від кількох останніх днів. Каз знав, яка вона сильна, проте знав також, що означав для неї полон.

— Якщо ти не готова до роботи...

— Я готова до роботи, — озвалася дівчина, досі стоячи спиною до нього.

Тиша між ними перетворилася на чорну воду. Він не міг її переплисти. Не міг перетнути межу між порядністю, на яку вона заслуговувала, і запеклістю, що її вимагав цей шлях. Якби він спробував, це могло б убити їх обох. Каз міг бути лише тим, ким був насправді, — хлопцем, що не міг запропонувати розраду. Тому він дасть їй те, що може.

— Я збираюся розітнути Ван Ека, — тихо мовив він. — Збираюся нанести йому таку рану, яку неможливо буде зашити, від якої він ніколи не одужає. Таку, щоб не зцілювалася.

— Таку, якої ти сам зазнав?

— Так. — Це була обіцянка. Це було визнання.

Мара слабко ковтнула повітря. Слова посипалися, наче вогнепальна черга, поспіхом, немов Інеж обурювало те, що вона їх промовляє.

— Я не знала, чи ви прийдете.

Каз не міг звинувачувати в цьому Ван Ека. Він сам вибудував у ній цей сумнів кожним своїм неприязним словом, кожною незначною жорстокістю.

— Ми твоя команда, Інеж. Ми не кидаємо своїх на милість мерзотника-крамаря. — Він не це хотів сказати у відповідь. Вона не це хотіла почути.

Коли Інеж повернулася до нього, її очі палали від гніву.

— Він збирався переламати мені ноги, — повторила вона, задерши підборіддя, голос ледь помітно здригнувся. — Чи прийшов би ти тоді по мене, Казе? Якби я не могла видряпатися на стіну чи ходити по линві? Якби я більше не була Марою?

Нечисторукий не прийшов би. Хлопець, який міг провести їх крізь усе це, міг отримати їхні гроші та врятувати їхні життя, зробив би їй ласку, позбавив страждань, а потім віддав кінці й рушив далі.

— Я прийшов би по тебе, — озвався Каз і, побачивши, як недовірливо вона на нього дивиться, повторив іще раз: — Я прийшов би по тебе. А якби я не міг іти, я приповз би по тебе, і байдуже, якими переламаними ми були б, ми боролися б разом за свій шлях на волю — витягнули б ножі, заблищали б наші пістолі. Тому що саме це ми робимо. Ніколи не припиняємо боротися.

Здійнявся вітер. Вербові гілки зашепотіли з лукавим пліткарським звуком. Каз дивився Інеж у вічі та бачив, як у них двома серпиками світла відбивається місяць. Вона недарма була обачною. Навіть із ним. Обачні виживають.

Урешті-решт Мара кивнула, ледь помітно нахиливши підборіддя. Вони мовчки повернулися до гробниці. Позаду нарікали верби.

13. Ніна

Уранці вона почувалася розбитою, проте думка про мету допомогла їй легше підвестися з ліжка. Жага парем загасила в ній щось, і часом Ніна боялася, що кожна згасла іскра більше ніколи не повернеться. Проте сьогодні, хоча кістки боліли, шкіра здавалася сухою, а рот на смак