Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

Поки Голмс просторікував про ці абстрактні матерії, Персі Фелпс і міс Гаррисон здивовано дивились на нього. Нарешті він замовк і занурився у мрійливу задумливість, не випускаючи з пальців троянду. Виникла пауза, і лише за кілька хвилин дівчина досить різким тоном запитала:

— Містере Голмс, чи є у нас надія, що ви розкриєте цю таємницю?

— Так, звісно, таємниця! — схаменувся мій друг. — Було б нерозумно заперечувати, що справа ця дійсно важка і заплутана, але я обіцяю вам, що займуся нею і триматиму вас у курсі розслідування.

— Ви вже маєте версії?

— Маю сім різних версій, але їх конче слід перевірити, перш аніж обговорювати.

— Ви кого-небудь підозрюєте?

— Самого себе.

— Як?!

— Я підозрюю, що надто хутко доходжу висновків.

— У такому випадку їдьте до Лондона та перевірте ці висновки там.

— Слушна порада, міс Гаррисон, — розправив плечі Голмс. — На мою гадку, Ватсоне, це найкраще з того, що ми з вами можемо зараз зробити. Містере Фелпс, мушу вас попередити: не тіште себе сподіваннями й не розраховуйте на швидкий успіх. Справа дуже заплутана. Завтра я знову приїду сюди тим самим потягом, хоча навряд чи зможу вас чимось порадувати.

— Благослови вас Господь за те, що ви даєте мені надію, — тремтливим голосом мовив наш клієнт. — Мені досить знати, що бодай щось робиться. До речі, я не згадав про те, що надійшов лист від лорда Голдгерста.

— Он як! І що ж він пише?

— Тон листа холоднуватий, але стриманий. Думаю, це тільки тому, що дядькові відомо про мою хворобу. Він іще раз нагадав мені, що справа ця має надзвичайне значення, і додав, що стосовно мене ніяких заходів вжито не буде доти, доки здоров’я моє цілком не відновиться.

— Що ж, цілком розсудливо й делікатно, — сказав Голмс. — Їдьмо, Ватсоне, в Лондоні на нас із вами сьогодні чекає багато роботи.

Невдовзі ми вже на повний хід мчали портсмутським потягом до столиці. Всю дорогу Голмс був заглиблений у міркування і заговорив лише тоді, коли ми проїхали Клапамську вузлову станцію.

— Як цікаво в’їжджати до Лондона по цій гілці, де можна з пташиної високості милуватися містом.

Я подумав, що він жартує, бо сумний краєвид, що відкривався за вікном, навіював тугу. Одначе Голмс пояснив свою гадку.

— Ось подивіться на ці великі будинки, які вивищуються над шиферними дахами, як цегляні острови в олив’яно-сірому морі.

— Це школи.

— Маяки, друже мій. З погляду майбутнього, це маяки. У них зараз перебувають тисячі крихітних блискучих зерен, з яких виросте завтрашня велика й мудра Англія... Ваш приятель Фелпс, напевне, не п’є?

— Не схоже.

— Я теж так міркую, але варто зважити на всі можливі варіанти. Бідолаха вскочив у серйозну халепу. Не знаю, чи зуміємо ми йому допомогти. Що ви думаєте про міс Гаррисон?

— Дівчина з характером.

— Так, і віддана Фелпсові, якщо я не помиляюся. Вони з братом — єдині спадкоємці власника потужного металургійного заводу десь у північних графствах. Фелпс зблизився з цією дівчиною минулої зими, коли їздив відпочивати до Нортумберленду. Вона приїхала сюди, щоб познайомитися з його сім’єю, брат супроводжував її в поїздці. Потім ударив грім, і міс Гаррисон залишилася, щоб доглядати нареченого, а Джозеф узяв із неї приклад. Я довідався про дещо. Зрештою, основну інформацію ми дістанемо сьогодні.

— Моя робота... — почав я.

— Якщо ваша робота вам цікавіша... — насумрився Голмс.

— Я хотів сказати, що моя робота може й зачекати кілька днів. Усе одно під цю пору в мене майже немає пацієнтів.

— Що ж, чудово. Займемося цією пригодою разом. Спочатку треба познайомитися з Форбсом. Без цього ми не збагнемо, з якого краю слід братися до справи.

— Проте ви, здається, сказали, що у вас уже склалась версія.

— Це так, але щоб робити якісь висновки, потрібна інформація. Важче за все розкриваються злочини, які не мають мотиву, одначе тут мотив наявний. Кому викрадення документа може бути вигідним? Французькому та російському послам. А також тому, хто прагне продати документ одному з них, і лордові Голдгерсту.

— Лордові Голдгерсту?

— У будь-якому разі, я можу уявити собі ситуацію, в якій зникнення цього документа не дуже б його засмутило.

— Таж у лорда Голдгерста бездоганна репутація!

— Така ймовірність існує, і ми не можемо не взяти її до уваги. Сьогодні ми зустрінемося з лордом і з’ясуємо, що він знає. Тим часом розслідування йде повним ходом без нашої участі. З Вокінга я розіслав телеграми з текстом оголошення до всіх лондонських вечірніх газет. Його буде опубліковано вже сьогодні.

Голмс передав мені аркуш паперу, де було написано олівцем: «Десять фунтів винагороди тому, хто вкаже номер кеба, що висадив пасажира на Чарльз-стрит поблизу будинку Міністерства іноземних справ двадцять третього травня за чверть на десяту вечора».

— Ви впевнені, що крадій приїхав у кебі?

— Навіть коли це й не так, нічого страшного. А якщо містер Фелпс не помиляється й ні в кабінеті, ані в коридорі дійсно немає місця, щоб заховатися, то, отже, злочинець з’явився з вулиці. Коли в такий дощ він не залишив слідів на лінолеумі, що його декілька хвилин по тому ретельно оглядали, значить, він приїхав у кебі. І я впевнений, що нам пощастить знайти цей кеб.

— Звучить досить переконливо.

— Це одна з версій, про які я згадував. Можливо, вона нас до чогось приведе. Ще одна зачіпка — дзвінок. Це найбільш незвичайна обставина в усій справі. Чому закалатав дзвоник у сторожа? Хизування нахабного крадія? Або викрадач був не сам, і його супутник намагався таким чином запобігти злочину? А може, випадковість? Або, скажімо... — Голмс знову замислився, ніби йому в голову зайшла несподівана думка.

Було двадцять хвилин на четверту, коли потяг прибув на кінцеву станцію. Перекусивши нашвидкуруч, ми, не гаючи часу, вирушили до Скотланд-Ярду. Голмс устиг телеграфувати Форбсу, тому інспектор уже чекав на нас. Це був невисокий худорлявий чоловік із відлюдкуватим обличчям. Тримався він із нами холодно, а коли