Читати книгу - "Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі"

– Тю… Хамелеони, – докинув Орфей. Він щойно самотужки прикінчив Йан-ті і з гордовитим виглядом пройшов повз трійцю в бік сходів.

Дівчина здивовано провела його поглядом, і знову повернулася до ловця. Захарія похитав головою:

– Ні. Просто знайди Фліна! – звелів він і, легенько підштовхнувши Софі, додав, звертаючись до мисливиці, – в нас немає часу, ходімо!

Сходи залишилися відносно чистими, і мисливці без зайвих перешкод дісталися до третього поверху. Тут ловців було значно більше, а те, що вони билися одне із одним, свідчило про те, що вони потрапили в епіцентр бійки з хамелеонами.

– То який там у нас там пароль? – запитав Кук, спостерігаючи, як деякі демони прийняли його подобу.

– Я знаю! Я знаю! – вигукнув Орфей і, підійшовши до Іви, прошепотів їй щось на вухо. Судячи з того, як витягнулося її обличчя, його варіант не припав їй до душі, але на придумування кращого вже не залишилося часу. Вона передала його далі, і скоро Софі почула від Патріка омріяну фразу – «Малиновий клоун».

– Блін, ти серйозно? – Зак приречено підкотив очі. – Наступного разу я сам придумаю пароль! – сказав він, і витягнувши меч, зник серед вируючого натовпу.

– Ну, а що? – Орфей стенув плечима, дістаючи зброю. – Я люблю малинове варення, і клоуни мені подобаються!

Мислиці кинулися в бій, вслід за ловцем, прокладаючи собі шлях по тілах демонів. Софі намагалася не випускати друзів з поля зору, але незабаром заплуталася і вже не могла зрозуміти, хто є хто. Ще б пак – десять Патріків, чотири Іви – спробуй, зрозумій, хто з них справжній... Вона ухилилася від удару хамелеона Орфея і, відстрибнувши, всадила меч йому в спину. Блукати серед натовпу копій небезпечно, адже щоб зрозуміти, хто перед тобою – друг чи ворог, є всього декілька секунд, і вагання може коштувати життя. Так само, спостерігати за тим, як у двійників друзів встромлюють мечі і їх відрубані голови валяться на землю – далеко не найкраще видовище, що змушує серце щоразу боляче стискатися.

Зненацька поряд вистрибнув Орфей і, покосившись на труп свого двійника, який розсипався на порох, прошипів пароль. Покрутившись на місці, він з войовничим криком кинувся до Кука. Голомозий виявився далеко не в найкращій ситуації. Його оточили з десяток демонів і повністю обеззброїли, притискаючи до стіни. Меч демона в подобі Софі пройшов зовсім близько до його шиї, лише дивом не зачепивши мисливця. Тут нагодився Орфей і спритним рухом відкинув декількох демонів в бік Софі. Вона вже була до цього готова, адже це був один із трюків, які вони вивчали ще на перших курсах у тренувальному центрі. Декілька помахів мечем і тварюки замертво попадали на підлогу. З іншим хамелеонами розправився сам Орфей, розкидаючи їх на всі боки і на льоту зносячи сокирою їм голови.

Приголомшений Кук сповз по стіні з подивом спостерігаючи за бойовими піруетами Орфея. Йому таки добряче дісталося: з носа юшила кров, під оком набирав кольорів величезний синець, і, судячи з того, як він тримався за ребра, кілька із них було зламано.

– Ти… Ти врятував мені життя?! – здивовано видихнув він. – Але я думав, ти ненавидиш мене і тільки й чекаєш, поки якась тварюка мною повечеряє.

– Краще заткнись, – буркнув Орфей. – Тобі все одно ніхто не повірить… Бенсон? – він багатозначно поглянув на Софі.

– Що? Я нічого не бачила… – Підіграла йому мисливиця.

– От і молодець! А тепер давай піднімайся, голомозий, – він нахилився до товариша, допомагаючи йому встати.

Зак, нарешті, відшукав Меланту на початку сусіднього коридору. Підстрибнувши до неї, він точним рухом звернув шию демону в подобі Джейн, який збирався напасти на жінку зі спини.

– Захарія, ти живий! – вона зітхнула так, неначе з плечей у неї звалився цілий Еверест і кинулася обнімати хлопця, маючи намір поцілувати його в щоку.

– Ну, як бачиш, – він посміхнувся у відповідь, намагаючись дещо ухилитися. – Ми всі цілі. І у нас достатньо інформації, щоб вже нарешті покинути цей триклятий клуб.

– Якщо б все було так просто! Озирнися довкола… Я уявлення не маю, де тут наші…

– Тоді ти одна спускайся! Внизу Флін і Джейн, вони повинні зібрати всіх, хто вцілів… Ми ще трохи оглянемо все тут і наздоженемо.

– Про це неможе бути й мови!

– Йди, зі мною все буде добре, – ловець говорив м’яко, але впевнено. – Не сперечайся. Ми не затримаємося тут надовго. В разі чого, тут є портал, тож не хвилюйся! Я бачив, скільки наших загинуло в лапах демонів. Просто забери всіх решту якомога далі звідси.

– Ти маєш рацію, тільки це все небе…

– Бережіться! – з криком Софі зненацька налетіла на Меланту, з усіх сил відштовхнувши її. І всього в двох сантиметрах над головою дівчини, яка опинилася тепер на місці Меланти, в стіну з глухим ударом встромився ніж.

– Добре, що він мазило, – видихнула вона, глянувши на демона, який роздратовано сопів в кількох метрах від них. Не обертаючись, вона витягнула ніж зі стіни і прокрутила його в руці. Поглянувши спідлоба, Софі усміхнулася, – зате я – ні! – мисливиця спритно метнула ніж назад, вціливши тварюці прямісінько в чоло.

Меланта тільки вдячно кивнула, не знаючи, що сказати. Софі кивнула у відповідь і кинулася на розправу з кількома хамелеонами, які впевнено рухалися до них.

Захарія продовжив вмовляти Меланту забрати решту ловців і тікати звідси. Він все не вгамовувався, вона намагалася опиратися, і вони ще довго сперечалися, поки жінка, приречено зітхнувши, не зникла на сходах.

Ловець підійшов до Софі, яка саме знесла голову своєму двійникові.

– Ти щойно врятувала життя Меланті, – тихо промовив він, глянувши на дівчину.

– Так, і що?

– Вона моя мама… – так само тихо сказав Захарія, спостерігаючи, як обличчя Софі здивовано витягнулося. Помовчавши декілька секунд, він посміхнувся і, підморгнув їй, – а це, до речі, дуже все спрощує, мені не доведеться так сильно старатися. Адже коли ми з тобою почнемо зустрічатися, в тебе тепер буде більше шансів сподобатися їй, беручи до уваги, що ти мисливець.

Софі скривилася і підкотила очі.

– Зустрічатися? Скоріше пекло замерзне, аніж це трапиться!

– О, я про це вже