Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Провальні канікули, Елла Савицька 📚 - Українською

Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

695
0
31.08.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Провальні канікули" автора Елла Савицька. Жанр книги: 💙 Еротика / 💛 Романтична еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 96
Перейти на сторінку:

- Слухай, я пам'ятаю, ти говорив мені про якогось чоловіка, який любить добре затусити. Даси номер?

- Ти ж казав, у тебе свої перевірені клієнти.

- Так і є, але парочка одна поїхала на континент, не хочу, щоб застій створювався.

- Не проблема. Номер записано на іншому телефоні, а він у тачці. Я тобі ключ дам.

- Не треба, я тільки по чужих тачках не лазив. Пішли продиктуєш.

- А тут хто залишиться?

- А нащо тут комусь залишатися? Ти від кого зібрався склад охороняти? Від мишей?

- Гаразд, - через кілька секунд знехотя відповів охоронець. - Ходімо!

Мій вихід! Адреналін погнав кров по венах, коли кроки спочатку наблизилися до мене, а потім почали віддалятися. У мене є всього кілька секунд до того, як він повернеться. І це якщо ніхто інший сюди не увійде. Тоді мені залишиться тільки прикинутися мишею і по божевільному пищати, сподіваючись тільки на те, що вони дебіли і поведуться на мою акторську майстерність.

Кинувшись до центру складу, я подумки молила Бога про те, щоб знайти люк. І я знайшла. Недалеко від столу, в підлозі виднілася невелика ручка, особливо ніяким настилом не прихована. Присівши навпочіпки, я спробувала її відкрити, але марно. Дерев'яні дошки виявилися занадто важкими. Чорт, тільки не це! Кинувши швидкий погляд на вхід, я відклала босоніжки і ключ і потягнула кришку двома руками. Заїло. Ніііііі! Від хвилювання в мене в роті вмить пересохло, і язик прилип до піднебіння. Руки спітніли, і, протерши їх об спідницю, я знову схопилася за ручку. Упевнена, той, хто потопає, точно так само хапається за канат. Як і в нього, це був мій єдиний порятунок, і я просто не могла собі дозволити через брак фізичної сили підставити себе й Αндреса. Він так ризикував заради мене! Взяв зайву партію наркотиків, аби витягнути мою дупу звідси, і я не можу ось так узяти й усе зіпсувати! Розлютившись на себе, я вперлася ногами в підлогу і, набравши повні легені повітря, з усієї сили смикнула ручку на себе. Та, нарешті, зі скрипом піддалася. Радіти було ніколи, і не втрачаючи дорогоцінних секунд, я схопила в оберемок босоніжки з ключем і почала спускатися вниз дерев'яними сходами. Однією рукою знову потягнула на себе кришку, цього разу з внутрішньої сторони, і обережно прикрила її за собою. Увімкнула ліхтар на телефоні, бо внизу темрява була непроглядна. Вузький прохід, заввишки трохи вище за мене, сірі бетонні стіни й абсолютна тиша. Я відчула себе похованою заживо, і через кілька хвилин мені почало здаватися, що стіни звужуються. Клаустрофобією я ніколи не страждала, але, схоже, що зараз дає про себе знати саме вона. Мені навіть почало здаватися, що тут абсолютно відсутнє повітря, і якщо раптом щось трапиться, наприклад, Андреса в чомусь запідозрять, або він просто не приїде за мною, а двері заїсть, як і люк, то я помру тут. Одна. І ніхто навіть не дізнається, де я перебуваю. А через деякий час, коли тут доведеться проходити цим наркоторговцям, вони знайдуть скелет у спідниці кольору хакі і такому ж топі, який стискає в руках босоніжки...

Боже, це панічна атака... Потрібно заспокоїтися, Еміліє! Якщо Андрес дав мені ключ, значить був упевнений, що я впораюся! Знову глибоко вдихнувши, я постаралася взяти себе в руки. У крайньому разі, повернуся назад... все ж померти від кулі буде краще, ніж згнити живцем у цих катакомбах...

Тілом пробігло тремтіння відрази, коли нога зачепилася за павутину. Швидко взувши босоніжки, я пішла далі, намагаючись не думати про те, які саме павуки тут мешкають. На острові водяться і отруйні, начебто... Але все ж павуки в цей момент були меншим із зол, тому я швидким кроком пішла далі. Скільки він сказав, п'ятсот метрів? Α скільки я вже пройшла? Зрозуміти чи підрахувати було неможливо. Швидше б уже дійти, бо моє бідне серце не витримає такого навантаження за один єдиний день! Найімовірніше, я посивіла, і тепер не доведеться робити мелірування. Так, буду заспокоювати себе тим, що, хоча б тут заощаджу!

Не знаю, скільки я ще йшла вперед, думаючи про всякі дурниці, відволікаючи себе дурними думками від жахливої реальності. Намагаючись не звертати уваги на те, як час від часу здавалося, що по мені повзають злощасні огидні павуки. А позаду раз у раз чути шурхіт... Це все чортова хвора уява. У критичних ситуаціях вона здатна намалювати нам всілякі картинки того, що відбувається, і змусити повірити в них. Вивернутися на виворіт, зайтися від страху і волосся на собі рвати аби все це припинилося. Напевно, так і божеволіють...

Але мені пощастило. Мій процес божевілля припинився, щойно ліхтар освітив запорошені двері попереду. Бідне серце радісно затріпотіло, а ключ просто-таки пропалював долоню, так сильно мені хотілося вставити його в замкову щілину і швидше вибратися на волю.

Двері виявилися масивними. Металевими. Присівши навпочіпки, я посвітила телефоном і знайшла заповітний отвір для ключа. Зі страхом вставила його всередину і повернула. Замок легко провернувся, клацнув, потім вдруге. І я, готова верещати від радості, штовхнула двері. Ті піддалися і відчинилися, засліплюючи мене яскравим світлом. З полегшенням видихнувши, підняла руку і прикрила очі, дозволивши сонячному світлу розвіяти всі страхи, які ще кілька секунд тому повільно затягували мене у воронку божевілля.

Вискочивши назовні крізь якісь гілки, я вийняла ключ, і тільки й почула, як двері знову зачинилися. Обернувшись, побачила, що зовні вони були з іржавого металу, в якомусь невеликому пагорбі, на якому густо росла виноградна лоза.

- Поїхали! - голос позаду змусив нервово здригнутися. Різко повернувшись, натрапила на лютий погляд Андреса, і мені знову стало не по собі. Здається, у катакомбах із павуками було безпечніше. Він точно мене вб'є тепер. Навколо була невелика лісопосадка, а попереду дорога. Досить жвава. Найімовірніше, вони вибрали це місце не випадково. Щоб у непередбачуваній ситуації можна було легко змитися і злитися з натовпом інших автомобілів. Тож зараз навряд чи вб'є, покалічить, можливо.

1 ... 51 52 53 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Провальні канікули, Елла Савицька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Провальні канікули, Елла Савицька"