Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Не дивись мені в очі, Наталі Ліон 📚 - Українською

Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не дивись мені в очі" автора Наталі Ліон. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 95
Перейти на сторінку:
Розділ 31.

Пів ночі я не можу зімкнути очей. Лише під ранок засинаю і прокидаюся від сигналу будильника. Тіло ломить і здається, мені справді потрібна консультація травматолога.

Я швидко іду в душ і приводжу себе в порядок. Потім телефоную в клініку і записуюсь на прийом. Через пів години приїздить Марта і привозить необхідні атрибути для мого образу. А це сумочка і гроші? Звідки в неї стільки грошей?

- Ти пограбувала банк? – випучую очі на неї.

- Вова взяв з речдоків. Тут 10 тисяч доларів. – простягає мені сумочку Марта. – Надіюсь вистачить.

- Нічого собі в нього речдоки? – не стримую свого здивування.

- Це треба буде повернути, - пояснює Марта.

Ми поспіхом допиваємо каву, я одягась і ми разом направляємось в клініку. Моє хвилювання зашкалює і я дуже боюся провалити операцію. Марта буде чекати мене в машині.

- Ну все, з Богом, - благословляє мене Марта і я виходжу з авто.

За всіма подіями буде спостерігати Володимир. Його машина вже чекає на території клініки. Хоч би все пройшло, як треба. На цій оптимістичній ноті, зібравшись з думками я переступаю поріг лікарні і все. Дороги назад немає.

- Доброго дня, Олександр Миколайович, - вітаюся я заходячи в кабінет. Ноги тремтять, серце шалено стукотить, але я тримаюся. Лікар підводить очі на мене. Йому років під 50, трохи довше  темне кучеряве волося і пронизливий погляд. Він розкусить мене на раз два.

- Доброго дня, - серйозним тоном вітається і пильно розглядає з ніг до голови. Мені це не подобається. – Сідайте.

Я проходжу і сідаю на стілець, прикидаючи, куди краще поставити сумочку. Було б добре прямо тут, на столі.

- Ну розповідайте, що вас турбує, - говорить лікар і я повторюю, як вірша свою відповідь.

- Тут така справа, - починаю я хриплим голосом, - мене б’є чоловік і я б хотіла зняти побої, - безсоромно брешу я. Ніколи не думала, що буде так важко. А якщо він відправить мене куди подалі?

Він знову окидає мене прискіпливим поглядом і промовляє:

- Ну роздягайтесь.

Я ошелешено кліпаю не розуміючи для чого.

- Навіщо,  - питаю розгублено.

- Будемо дивитися на ваші побої, чи я через одяг повинен їх розгледіти, - обурюється лікар.

По моєму я втрапила. Треба якось вирулювати ситуацію на свою користь.

- Зараз на моєму тілі і сліду від них не залишилось. Але кульгавість мабуть на все життя, - зітхаю я і продовжую. – Цей звір розтрощив мені ногу. Я два місяці лікувалась, а як повернулась додому знову почалося. Тепер він знає моє вразливе місце, а в мене немає більше сил терпіти. Хочу засадити цього гада, - мої псевдо-зізнання звучать дуже переконливо.  Лікар так уважно слухає і здається, вірить.

- Давайте огляну вашу ногу, - наполягає він. Я нарешті ставлю сумочку на стіл і стягую штани. Шрам на нозі ще не затягнувся, чим дуже полегшив мені справу. Лікар аж охнув від побаченого.

- Добряче вам дісталось. Ви звертались в поліцію? – раптом запитує він.

- Яка там поліція. Туди треба з доказами іти, а в мене їх немає. Тільки ви можете мені допомогти, благаю вас, - починаю по трохи тиснути на нього.

- Чим же я вам допоможу? Я не маю, що зафіксувати. На тілі жодного синця і подряпини, - він лише розводить руками.

Чорт, я ж хотіла, щоб Марта разочок мені врізала. Нічого б не сталось. А тут облом. Треба заходити з козирів.

- Лікарю, я вам заплачу, - дістаю з сумочки рівно 2 тисячі доларів і кладу на стіл. – Тут рівно дві тисячі доларів. Я дуже прошу допоможіть мені. Тільки на вас одна надія.

Він стискає губи в тонку лінію і щось роздумує, свердлячи при цьому моє обличчя. Невже він щось запідозрив?

- Анно, це ж кримінальна відповідальність. Я не можу так ризикувати. – вагається він.

- Олександре Миколайовичу, - я дістаю ще дві тисячі і кладу зверху. Надіюсь камера все фіксує. Я повинна його доламати. – Це всі мої заощадження, - тисну на жалість.

- Будь ласка. Ніхто про це не дізнається. Мені дуже потрібна ця довідка.

Я бачу, як він вагається. Роздумує над чимось. Ну давай же, погоджуйся!

- Ну добре, - він бере гроші і змітає їх прямо в шухляду. Так! Я це зробила! Хоч би все зафіксувало.

- Випишу вам довідку, раз така справа.

Він бере бланк і починає його заповнювати. Я нервово чекаю папірця і того моменту, коли все закінчиться. Коли довідка опиняється в мене в руках в кабінет вламується Володимир і швидким рухом дістає посвідчення.

- Поліція, - суворо виголошує він. – Павлов Олександр Миколайович, ви обвинувачуєтесь в отриманні хабарів і перевищенні службових обов’язків.  

Мене кидає в холодний піт і я різко хапаю сумочку зі столу. Тепер точно дороги назад немає.

****

Весь вечір мене картають муки совісті. А якщо цей лікар не винний? Якщо, просто пожалів бідолашну дівчину, яка благала його про допомогу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 51 52 53 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не дивись мені в очі, Наталі Ліон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"