Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"

Минає два дні, які я проводжу наодинці. Липовського не було ані в п'ятницю, а тим паче учора.

Чекала на нього з яскравим макіяжем та в білизні, яку купила в Інтернеті. Сиділа на дивані, мов лялька, та думала про своє бентежне життя.

Утім його не було. Дожидала від шостої до дванадцятої ночі, але чоловік не з'явився, а тим паче нічого не писав.

Тому коли приходив новий день, а якщо говорити точніше – маленька стрілка годинника перевалювала за дванадцяту, то йшла спати. Навіть не роздягалася. Бачила сни  в еротичній мішурі. Тільки макіяж змивала, бо спати з ним не дуже зручно та взагалі некорисно для шкіри.

Але найгірше було наступне - я відчуваю дику самотність. За ці дні з Діаною я таки не говорила, а більше й подруг у мене не було. Інна скоріше дуже добра знайома, а Мар'янка взагалі…

Звісно я намагалася заповнювати її різними заняттями. Читала книги, почала дивитися новий серіал, ходила в магазин під пильним оком охоронця, який тягнувся за мною ледь не по п'ятках, а ось сьогодні навіть прибралася у квартирі. Хоча тут не було, що прибирати.

Ось зараз я лежу у вітальні на дивані та дивлюся на білу стелю. Думаю про Діану. Треба з нею помиритися, бо це не буде діла.

Але уже завтра. Їй треба час, щоб охолонути… А якщо цей дурний Петя налаштує Діану проти мене? А я не хочу втрачати подругу!

Беру смартфон до рук. Зараз тільки перша година дня. До ймовірного приходу Липовського ще вагон часу, який знаю чим заповню.

Йду за килимком, який учора придбала в спортивному магазині. Розстеляю його у вітальні та сідаю на нього. У смартфоні шукаю відео з уроками йоги, які учора перед сном знайшла - є.

Вмикаю та спочатку дивлюся відео. Воно триває майже десять хвилин. Дівчина на екрані детально розжовує, як робити кожну вправу Наче нічого складного. Гадаю, що справлюся.

І чому я вирішую займатися саме йогою? Це можна робити вдома, адже на пробіжку йти у жовтні невелике задоволення. А якщо брати до уваги, що у мене слабкуватий імунітет, то для мене це «смерть». Мінімальне промерзання чи ковток холодного повітря та все… Зустрічай, Адо, колючу ангіну, а там і температуру.

Також думала про спортивний зал… Але відкинула це. Боюся, що комусь таке не сильно сподобається, а злити у черговий раз не хочу.

Наступні пів години розтягуюся в позах, які так легко виконує дівчина на екрані, а мені вони здаються пекельними. Але не здаюся. Викручуюся та намагаюся виконувати всі поради. Слідкую за диханням та одночасно намагаюся не впасти, мов мішок картоплі.

Завершується чергова поза. Лягаю на килимок та вмикаю відео, де дівчина каже:

- А тепер поза Адхо Мукха Шванасана, або поза «Собаки Мордою Вниз». Вона дуже добре розтягує стегна та ікри, зміцнює м’язи рук, ніг та живота. Поза стимулює приплив крові до мозку, а при регулярному виконанні асана може полегшити хронічний біль у спині.

Прилив крові до мозку. Цю позу треба порадити Діані, щоб нарешті увімкнула його та почала користуватися.

Спостерігаю як робити цю вправу. Тут все просто. Треба підняти п'яту точку догори та стати схожою на циркуль, ніжки якого розводять у різні сторони.

Виконую цю нехитру вправу. Здається виходить. Але м'язам уже дуже важко.

- Цікаве видовище, - лякає мене до біса знайомий голос, що я від цього гепаюся на коліна - ламається циркуль. - Ще ніхто не зустрічав саме так. Хочеш вирізнитися, Адо?

Липовський. Заплющую очі. Відчуваю себе ніяково. І прийшов же він саме в той момент, коли… Ай…

Стоп. Зараз навіть другої нема. Чого він тут?

- Ні, - заперечую та обертаюся до нього. Чоловік одягнутий в сірий костюм, а зверху на ньому чорне пальто. В руках тримає дві коробки, які одразу викликають у мене цікавість. Але не показую її. Сідаю на килимок, підгинаю під себе ноги та дивлюся на нього, як маленька дівчинка.

- Тоді для чого так викручуєшся? - кладе коробки на диван.

- Щоб підтримувати фізичну форму.

- Тобі вистачатиме сексу зі мною, щоб її підтримувати, - жваво відповідає. - Але якщо використовуватимеш подібне під час цього, то це тобі плюс. Я дуже люблю ініціативу.

Не відповідаю. Кліпаю. Чекаю, що скаже далі, бо розумію, що він прийшов на декілька хвилин.

- І чого мовчиш? - роздивляється мене.

- Я не знаю, що говорити, - кажу щиро та повертаю голову до коробок, а далі знову повертаюся до Олександра. - Що там?

- Сукня та туфлі, - підходить до мене та встає поряд. Я вище задираю голову, а він свою опускає. Дивиться прямо мені в очі та продовжує. - До шостої це все має бути на тобі. Також не забудь про макіяж. Звісно ти й без нього гарненька, але сьогодні має бути…

- Добре, - кажу я та чомусь уявляю себе офіціанткою, яка слухає замовлення клієнта. Хоча формально так і є.

- І нафарбуй губи  червоною помадою з якою ти робила мені мінет. Тобі дуже личив той відтінок.

- Як скажеш, - урізноманітнюю свою відповідь, а всередині від його згадки про оральну втіху якось все перевертається. Мінет якесь дуже різке слово для цього.