Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

— Взагалі-то ні. Кент не було вдома, доглядала за присмертною сестрою. Є докази — вона дійсно провела ніч у госпісі. Кент каже, що цілий місяць його не бачила, але на диво відверто розповіла про їхнє сексуальне життя.

— Ти її детально розпитував?

— У мене склалося враження, що вона гадала, ніби ми знаємо більше, ніж насправді. Все розповіла практично без питань.

— Легконавіювана,— зазначив Страйк.— Мені сказала, що не читала «Бомбікса Морі»...

— Нам теж сказала.

— ...але у книжці її персонаж зв’язує героя і чинить над ним насильство. Може, хотіла офіційно заявити, що зв’язує людей для сексу, а не для вбивства і тортур. А що копія рукопису, яку, за словами Леонори, він забрав із собою? Нотатки, стрічки для машинки? їх ви знайшли?

— Ні,— відповів Анстис.— Поки ми не дізнаємося, чи зупинявся він десь ще, перш ніж поїхав на Тальгарт-роуд, вважаємо, що їх забрав убивця. В будинку було порожньо — тільки трохи їжі та напої на кухні й туристичний килимок і спальний мішок в одній зі спалень. Гадаю, там Квайн спав. У тій кімнаті теж усе облили кислотою, в тому числі й Квайнове ліжко.

— І жодних відбитків пальців? Жодних слідів? Підозрілого волосся, грязюки?

— Нічого. Будинок і досі обшукують, але кислота знищила все, на що потрапила. Наші люди ходять там у масках, щоб їм горлянки не повиїдало випарами.

— Окрім водія, хтось зазначав, що бачив Квайна після його зникнення?

— Як він заходив до будинку на Тальгарт-роуд, не бачили, але сусідка з будинку номер 183 клянеться, що бачила, як Квайн пішов о першій ночі. Це було шостого. Сусідка заходила до себе після святкування дня Гая Фокса.

— Було темно, вона була за два будинки, то що ж, власне, вона побачила?

— Обриси темної фігури у плащі й з великою торбою.

— Велика торба...— повторив Страйк.

— Так,— кивнув Анстис.

— Фігура у плащі сіла в машину?

— Ні, пішки пішла геть, але машина могла чекати за рогом.

— Ще хтось?

— Один старигань з Патні стверджує, що бачив Квайна восьмого. Подзвонив у місцевий відділок і дуже точно його описав.

— І що Квайн робив?

— Купував книжки у книгарні «Бридлінгтон», де старий працює.

— Наскільки надійним видається свідок?

— Ну, дуже старий, але каже, що пам’ятає, що саме купив Квайн, і зовнішність детально описав. Також жінка з будинку навпроти місця злочину каже, що бачила, як повз будинок проходив Майкл Фенкорт — теж уранці восьмого числа. Ну знаєш, отой письменник з великою головою? Знаменитість?

— Знаю,— повільно мовив Страйк.

— Свідок каже, що озирнулася на нього і роздивлялася, бо впізнала.

— Він просто проходив повз?

— Так вона каже.

— Фенкорта з цього приводу вже питали?

— Він наразі в Німеччині, але каже, що з радістю допоможе слідству, коли повернеться. Його агент аж зі шкури пнеться.

— Ще якісь підозрілі події на Тальгарт-роуд були? Є зйомка з камер спостереження?

— Єдина камера спрямована не на будинок, а на дорогу — але найкраще я приберіг наостанок. Ще один сусіда — з іншого боку, за чотири будинки — каже, що бачив, як четвертого вдень у будинок заходила товста жінка в паранджі, з поліетиленовим пакетом з халяльного ресторану їжі на виніс. Сусід каже, що звернув на це увагу, бо будинок довго стояв порожній. За його словами, жінка пробула там з годину, тоді пішла.

— Він певний, що вона заходила саме до Квайна?

— Каже, що саме так і було.

— І ключа мала?

— Так він каже.

— Паранджа,— повторив Страйк.— От же чорт.

— Не поклянуся, що у свідка добрий зір: він носить окуляри з дуже товстими скельцями. Каже, що не знає по сусідству жодних мусульман, тож звернув на це увагу.

— Отже, Квайна після того, як він пішов від дружини, буцімто бачили двічі: вночі з п’ятого на шосте і ще восьмого в Патні.

— Так,— підтвердив Анстис,— але, Бобе, я б не дуже сподівався на ці зачіпки.

— Ти гадаєш, що він помер тієї ночі, коли пішов,— сказав Страйк, не так питаючи, як стверджуючи, й Анстис кивнув.

— Такої думки Андергілл.

— Ножа не знайшли?

— Нічого. Єдиний ніж знайшовся на кухні, але він тупий, побутовий. Точно не під таку роботу.

— В кого, наскільки ми знаємо, був ключ від будинку?

— У твоєї клієнтки,— відповів Анстис,— це очевидно. Ключ мав бути у Квайна. У Фенкорта два ключі, він сказав нам у телефонній розмові. Один ключ Квайни позичали його літагентці — вона там організовувала ремонт; каже, що повернула його. Сусіда також має ключ на той раз, якщо в будинку станеться якась біда.

— І він не зайшов, щойно відчув сморід?

— Сусіди написали записку зі скаргою, але власник ключа два тижні тому на два місяці поїхав до Нової Зеландії. Ми з ним говорили по телефону. Востаннє він заходив до будинку десь у травні, коли приймав кілька пакунків, які занесли в коридор вантажники. Місіс Квайн не може згадати, кому ще за ці роки позичали ключ. Ця місіс Квайн — дивна жінка,— обережно додав Анстис,— правда ж?

— Я про це не думав,— збрехав Страйк.

— Ти знаєш, що сусіди чули, як того вечора вона бігла за ним?

— Не знав про це.

— Авжеж. Вона вибігла за ним з будинку, кричала. Всі сусіди кажуть,— Анстис уважно дивився на Страйка,— що вона кричала: «Оуене, я знаю, куди ти йдеш!»

— Так, вона дійсно думала, що знає,— знизав плечима Страйк.— Вона думала, що Квайн поїхав до будинку відпочинку для письменників, про який розповів йому Крістіан Фішер. Біглі-Голл.

— Вона відмовляється виходити з дому.

— В неї донька-інвалід, яка ніколи не спала в іншому місці. Можеш уявити, щоб Леонора здужала Квайна?

— Ні,— визнав Анстис,— але нам відомо, що він любив, щоб його зв’язували, і я не думаю, що вона могла цього не дізнатися за тридцять з чимось років шлюбу.

— Ти думаєш, що вони посварилися, а тоді Леонора вистежила чоловіка і запропонувала погратися в зв’язування?

Анстис для годиться посміявся, а потім відповів:

— Вона в скрутному становищі, Бобе. Розлючена дружина з ключами від будинку, з можливістю давним-давно прочитати рукопис, з купою мотивів, якщо вона знала про коханку — надто якщо був