Читати книгу - "Тіні червоного місяця, Кулик Степан"

«Вітаємо! Вміння «Ментальний захист» активовано. Довідка. Рівень ментального захисту безпосередньо залежить від параметра Мудрість. Зараз він дорівнює 62/100»

Бінґо! Поки я займався власним удосконаленням, досвіду накапало на черговий рівень. Ось це конвеєр! Справжній чит.

Ага… Нічого нового. Лише свіжі пункти. Всі у Витривалість. Треба… А то вже коліна тремтять. Разом — 0, 65. А з пояснень зникає малорухливий спосіб життя, змінюючись на брак фізичної активності. Ось і добре. От і відмінно. Продовжуємо ліпити з себе супермена.

А тим часом у торговому центрі щось змінилося. У таких випадках прийнято говорити «невловимо», але насправді це не так. Повітря стало немов густішим, як у парилці. Незважаючи на те, що температура в приміщенні залишалася незмінною. А ще я буквально відчув пильну увагу. Так-так, той самий спопеляючий погляд, яким прийнято дивитися на ворога.

Головою крутити не став, а лише непомітно, з-під прикритих повік намагаючись визначити, кому я тут настільки не до вподоби? Внизу немає сенсу вдивлятися в обличчя, цей потік не завмирає ні на секунду, приносячи і забираючи нових людей швидше, ніж змінюються написи на рекламному щиті. Отже, треба шукати там, де нема такого руху. Там, де можна зупинитися на більш-менш тривалий час. Не за мить же я його відчув. А де ж у нас таке?

Правильно на балконах наступних поверхів. А ось тут ховатися вже немає сенсу. Задерши голову вгору, я все одно себе видам. Тож пограємо відкрито.

Повільно оглядаю галерею другого поверху. Пусто… Стоїть кілька людей, спершись на перила, але при цьому навіть вниз не дивляться.

А вище…

Твою ж червонопрапорну! Були б ми в якійсь фентезійній книзі, від такого, сповненого пекучої ненависті, погляду мене спопелило б на місці. Тут не казка, але реально пробрало. Молодий, худорлявий чоловік років тридцяти, акуратно одягнений, у великих рогових окулярах, трохи звісившись, дивився на мене зверху вниз так, наче ловив у перехрестя прицілу.

Коли наші погляди зустрілися, він ледве помітно смикнувся і ще більше подався вперед, а в мене аж у скронях заломило і голову ніби обручем стиснуло.

«Увага! На вас здійснено ментальну атаку!»

Майнула думка про рояль у кущах, надто вже вчасно я отримав нове вміння. Хоча, цілком можливо, що це лише збіг. Мені випав черговий рівень, система засікла нове джерело загрози та вирішила збалансувати шанси. Все по-чесному. Перш ніж з'явився меч, ніхто про щит і не думав.

Тиск ослаб, а на обличчі чоловіка вималювався подив. Втім, на такій відстані цілком могло й здатися. Але на цьому наше протистояння не скінчилося. Чоловік перестав витріщатися на мене і ковзнув поглядом по натовпу. Мабуть, знайшов того, кого шукав, бо на якусь мить завмер. А потім, з того боку, куди він дивився, на мене кинувся якийсь незугарний, розпатланий хлопець. Розмахуючи ножем.

Натовп шарахнувся вбік, створюючи прохід, і ми виявилися віч-на-віч.

— Уб'ю! — просипів хлопець роблячи розгонисті рухи рукою. А над головою в нього, як капелюшок гриба, висіла доволі об'ємна темна хмара.

Я не супермен, але за довге життя бачив багато чого. У тому числі й тих, хто намагався забрати у мене життя. Тож ніякого ступору і тим більше мандражу.

Та й трость, в умілих руках, зброя куди крутіша за якогось складаного ножика. Різкий удар знизу нагору по зап'ястю. Хрускіт і брязкіт об підлогу зброї, що випала з руки. Тичок у груди — і хлопець, видавши довгий стогін, важко гепає на дупу. А хмара, з ледве помітним завиванням, втягується в палицю.

Фініта… Шукаю поглядом чоловіка в окулярах, але біля перил його вже немає. Втік. Ну, це він так думає. У торговому центрі лише один вхід-вихід. А я нікуди не поспішаю.