Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Френк (допомагає їй скинути шаль i в той же час дуже обережно легенько пестить пальцями її плечi). Може, у Вiвi знайдеться трохи.
Панi Ворен (вiдчувши його рух, скоса й крадькома озирається на нього). Дурницi! Нащо вони здалися їй, такiй молоденькiй дiвчинi? Але байдуже; якось перебудемося. (Втомленим рухом опускається на стiлець край столу). Цiкаво, що вона робить тут цiлiсiнький день. А менi дуже хочеться бути зараз у Вiднi.
Френк. Їдьмо разом. (Обережно згортає шаль, вiшає її на спинку другого стiльця й сiдає навпроти панi Ворен).
Панi Ворен. От тобi й маєш! Я починаю думати, що ви таки шматок старого йолопа.
Френк. На зразок панотця?
Панi Ворен. То не ваше дiло. Звiдки вам про все те знати? Ви ще дитина.
Френк. Так їдьмо зi мною до Вiдня? Славно там погуляємо.
Панi Ворен. Нi, красно дякую. Вiдень — це не для вас мiсце; принаймнi, треба вам iще пiдрости трохи. (Вона покивує головою, щоб надати сили своїй порадi. Вiн удає жалiсний вираз обличчя, але очi його смiються й зраджують його. Вона дивиться на нього, потiм пiдводиться й пiдходить ближче). Послухайте, мiй любий хлопче (бере його обличчя руками й повертає до себе); ви такий подiбний до вашого тата, що я вас знаю дуже, дуже добре, краще, нiж ви самi себе знаєте. От вам моя порада: не забирайте собi в голову рiзних дурних думок про мене. Чуєте?
Френк (пестливим голосом, кокетуючи). Нiяк не можу, люба панi Ворен, певно, це спадковiсть. (Вона вдаряє його жартома по щоцi; потiм вдивляється в гарне радiсне обличчя; врештi, не витримавши спокуси, цiлує його й зараз вiдвертається, гнiваючись сама на себе).
Панi Ворен. Ось! Нащо я це зробила? Погана я! Ви не вважайте, друже; це просто материнський поцiлунок. Ідiть, позалицяйтеся до Вiвi.
Френк. Уже залицявся.
Панi Ворен (повертається до нього, з раптовою тривогою в голосi). Що!
Френк. Ми з Вiвi — найкращi друзi в свiтi.
Панi Ворен. Що це значить? Глядiть менi. Я не дозволю, щоб якийсь там молодий гульвiса водився з моєю донькою. Чуєте? Щоб цього не було бiльше!
Френк (нi трошки не збентежений). Люба панi Ворен, заспокойтеся. Мої намiри цiлком чеснi, — найчеснiшi в свiтi; а ваша донька чудово здатна сама собi дати раду. Не так за неї треба турбуватися, як за її матiр. Бо вона не така гарна, як мати; ось у чiм сила.
Панi Ворен (уражена його самовпевненiстю). Ну, та й нахаба з вас! Уперше чую таке зухвальство. Не знаю, звiдки воно в вас береться; але не в батька ви вдалися, що вже й казати. (На ґанку чутно розмову й кроки). Цить! Вони йдуть. (Похапцем сiдає). Пам’ятайте ж: я вас перестерегла. (Увiходить отець Семюел, за ним Крофтс). Що це, де ви так забарилися? А де Преддi та Вiвi?
Крофтс (кладе капелюха на канапу, а цiпка в куток коло коминка). Вони пiшли на луку. Ми ходили в село, бо я хотiв пити. (Сiдає на канапу з ногами).
Панi Ворен. Так вона пiшла, не сказавши менi нi слова, — це не гаразд. Френку, подайте стiльця вашому батьковi; де вся ваша ґречнiсть подiлася? (Френк, скочивши з мiсця, чемненько подає батьковi свiй стiлець, а сам приносить другий, що стояв попiд стiною, й сiдає при столi, мiж батьком та панi Ворен). Джордже, де ви ночуватимете? Адже ви не можете залишитися тут. А Преддi що робитиме?
Крофтс. Менi дасть притулок Гарднер.
Панi Ворен. Я була певна, що ви за себе вже подбали. Але ж як Преддi?
Крофтс. Не знаю. Хiба вiн не зможе переночувати в готелi?
Панi Ворен. У вас не знайдеться мiсця для нього, Семе?
о. Семюел. Кх-кх, бачите, я тут священик i, власне кажучи, не можу робити всього, що менi хочеться. Кх-кх, яке його становище в свiтi?
Панi Ворен. О, з цiєю справою все гаразд; пан Пред архiтект. Який з вас фiлiстер, Семе!
Френк. Будьте цiлком певнi, панотче. Вiн збудував оту кам’яницю в Монмотшiрi, для герцоґа Бофорта, Тiнтернський палац, чи як вiн там зветься. Певно ви про це чули. (Вiн лукаво переморгується з панi Ворен i поштиво оглядається на батька).
о. Семюел. О, коли так, то ми, рiч певна, будемо дуже вдячнi. Сподiваюся, що герцоґ Бофорт — його особистий знайомий.
Френк. Авжеж, щирий приятель. Ми його вкладемо в тiй кiмнатi, де колись жила Джорджiна.
Панi Ворен. Отже, цю справу розв’язано. Коли вже вони прийдуть, щоб можна було сiсти за вечерю! Вони не мають нiякого права гуляти так пiзно.
Крофтс (уїдливо). А вам яке з цього лихо?
Панi Ворен. Чи лихо, чи нi, а це менi не до вподоби.
Френк. Краще вже не чекайте на них, панi Ворен. Пред забариться так довго, як тiльки зможе. Вiн iще нiколи не знав, що то значить блукати лiтньої ночi по полю з моєю Вiвi.
Крофтс (пiдводиться, стурбований). Овва!
о. Семюел (вмить забуває свою священицьку пиху, говорить щиро й з притиском). Френку, раз i назавжди, про це не може бути мови. Панi Ворен тобi скаже, щоб ти викинув це з головки.
Крофтс. Авжеж.
Френк (з чарiвною лагiднiстю). Хiба, панi Ворен?
Панi Ворен (задумана). Як вам сказати, Семе. Коли дiвчинi притьмом треба замiж, що з нею зробиш?
о. Семюел (приголомшений). Але з ним! Щоб ваша дочка побралася з моїм сином! Подумайте тiльки; цього ж не може бути!
Крофтс. Авжеж не може бути. Не вдавайте дурну, Кiттi.
Панi Ворен (уражена). Чом же нi? Хiба моя дочка не рiвня вашому синовi?
о. Семюел. Але ж, мила моя панi Ворен, ви знаєте причину...
Панi Ворен (з викликом). Не знаю нiяких причин. Якщо ви знаєте причину, то скажiть її чи парубковi, чи дiвчинi, чи вашим парафiянам, чи кому хочете.
о. Семюел (безпорадно). Вам дуже добре вiдомо, що я не можу нiкому сказати причини. Але мiй хлопець менi повiрить, коли я скажу йому, що причина є.
Френк. Щира правда, тату, вiн повiрить. Але хiба хоч раз на поведiнку вашого хлопця впливали вашi причини?
Крофтс. Вам не можна одружитися з нею, та й по всьому. (Пiдводиться на рiвнi ноги й стає спиною до печi, завзятий i похмурий).
Панi Ворен (до нього, гостро). Скажiть, будь ласка, яке вам до цього дiло?
Френк (надзвичайно приємним голосом). З вашого дозволу, я хотiв узяти на себе смiливiсть поставити вам те саме питання.
Крофтс (до панi Ворен). Гадаю,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори. Том I», після закриття браузера.