Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"

Розділ двадцять дев’ятий

Говорить Пуаро

Наступного ранку дзвонити інспекторові Джеппу випало мені.

Його голос був доволі понурий.

— О, це ви, капітане Гастінґс? Що новенького?

Я передав йому повідомлення Пуаро.

— Зайти об одинадцятій? Гадаю, зможу. Він довідався щось, що допоможе нам у справі вбивства молодого Росса? Зізнаюся, нам потрібно хоч щось. У нас немає жодної зачіпки. Найзагадковіша справа.

— Думаю, він має дещо для вас, — відповів я нерозбірливо. — Здається, він задоволений собою, як ніколи.

— Не те, що я, скажу вам, капітане Гастінґс. Я приїду.

Наступним моїм завданням було зателефонувати Браянові Мартіну. Я переказав йому те, що мав сказати: Пуаро виявив дещо цікаве, що, на його думку, містер Мартін захоче почути. На запитання, що це таке, я відповів, що уявлення не маю. Детектив не посвятив мене в подробиці. Настала пауза.

— Гаразд, — нарешті промовив Браян. — Я прийду.

Він поклав слухавку.

Одразу після цього, на моє здивування, Пуаро зателефонував Дженні Драйвер і також попросив її зайти.

Мій друг був тихий і доволі серйозний. Я не розпитував його ні про що.

Браян Мартін з’явився першим. Він чудово почувався і був у доброму гуморі, хоча — а може, мені здалося — трохи хвилювався. Майже одразу по тому приїхала Дженні Драйвер. Здається, вона здивувалася, побачивши тут Браяна, і той поділяв її здивування.

Пуаро приніс два крісла і запропонував їм сісти. Тоді зиркнув на годинник і сказав:

— Інспектор Джепп буде тут з хвилини на хвилину.

— Інспектор Джепп? — схоже, Браян стрепенувся.

— Так. Я запросив його неофіційно, як друга.

— Розумію.

Він знову занурився в мовчання. Дженні зиркнула на нього і знову відвернулася. Цього ранку вона здавалася чимось занепокоєною.

Через мить Джепп увійшов у кімнату.

Здавалося, його трохи здивувала присутність Браяна Мартіна та Дженні Драйвер, але він не дав цього взнаки. Інспектор привітав детектива своєю типовою дотепністю.

— Що ж, мсьє Пуаро, і задля чого це все? Мабуть, маєте якусь цікаву теорію, так?

Чоловічок широко всміхнувся йому.

— Ні, ні, нічого цікавого. Просто невеличка історія — така проста, що мені соромно, бо раніше я не помічав її. Якщо дозволите, я почну з самого початку.

Джепп зітхнув і подивився на годинник.

— Якщо це не довше ніж година, — сказав він.

— Розслабтеся, — заспокоїв його Пуаро. — Це не займе стільки часу. Ви ж хочете дізнатися, хіба ні, хто вбив лорда Еджвера, хто вбив міс Адамс і хто вбив Дональда Росса?

— Мене цікавить лише останнє, — обережно мовив Джепп.

— Послухайте мене, і ви знатимете все. Бачите, я буду скромним. — Щось не схоже, недовірливо подумав я. — Я пройду весь шлях крок за кроком і покажу вам, як мене ввели в оману, як я виставився повним ідіотом, як потрібна була розмова мого друга Гастінґса і як випадкова заувага зовсім чужої людини направила мене на правильний шлях.

Він зробив паузу, прочистив горло і заговорив своїм, як я називав, «лекторським» голосом.

— Почну з вечері в «Савої». Леді Еджвер підійшла до мене і попросила про приватну бесіду. Вона хотіла позбутися чоловіка. Наприкінці нашої розмови вона, трохи нерозумно, як я тоді подумав, згадала, що могла б узяти таксі, приїхати до нього додому і вбити його власноруч. Ці слова почув містер Браян Мартін, який саме заходив у номер.

Пуаро повернувся до Браяна.

— Що? Так було, еге ж?

— Ми всі це чули, — відповів актор. — Відберни, Марш, Карлотта — всі.

— О, погоджуюся. Повністю погоджуюся. Повністю. Eh bien, я не міг забути ці слова леді Еджвер. Містер Браян Мартін прийшов сюди наступного ранку, щоб нагадати мені їх.

— Зовсім ні! — роздратовано крикнув молодик. — Я прийшов…

Пуаро стримав його жестом.

— Ви прийшли до мене під приводом того, щоб розказати малоймовірну історію про те, що за вами слідкують. Байку, в яку не повірить навіть дитина. Мабуть, ви взяли ідею з якогось фільму. Дівчина, згоду якої ви мали отримати, чоловік, якого ви впізнавали за золотим зубом. Mon ami, ніхто вже не має золотих зубів. Їх уже не роблять останнім часом, тим паче в Америці. Кожен стоматолог вам скаже. Загалом, ваша історія була абсурдною. Золотий зуб — це безнадійно застаріла частина стоматології. Уся та історія — повний абсурд! Але розказавши ту неправдоподібну байку, ви перейшли до справжньої мети свого візиту — налаштувати мене проти леді Еджвер. Точніше, ви готували ґрунт для тієї миті, коли вона вб’є свого чоловіка.

— Я не розумію, про що ви говорите, — пробурмотів Браян Мартін. Він був блідий, як смерть.

— Ви висміюєте думку про те, що лорд погодиться на розлучення! Ви думаєте, що я зустрінусь із ним наступного дня, але зустріч перенесено. Мені довелося піти до нього того самого ранку, і він погодився розлучитися. Отож у леді Еджвер більше немає мотиву для вбивства чоловіка. Ба більше, лорд повідомив мені, що написав дружині про це.

Однак леді Еджвер заявляє, що не отримувала того листа. Тоді випливає, що хтось бреше: або вона, або її чоловік — або хтось приховав листа, але хто?