Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

— Ваша подружка вже втекла, — сказав адміністратор. — Раджу оплачувати швидко й одягати страховку. На цілий день?

— Так.

— Ліє, не поспішай! — крикнув Алекс.

— З урахуванням, що її вчора не пустили далі малюкового, вона сьогодні відірветься на повну.

— Дівчинка висока, зможе дотягнутися до більшості канатів на трасах. Головне, за страховкою стежте.

Хлопці заплатили за вхідні квитки і стали швидко надягати страховку.

— Військова школа? — запитав у них хлопець, що допомагав мені одягати страховку.

— Так.

— Помітно. А малу хто навчив?

Хлопці переглянулися і знизали плечима. Мене наздогнали швидко. Я застрягла на одному з переходів, не могла закріпити страховку для переходу за рівнем складності.

— Ось тут покрути, — підказав Гор. — Молодець. Ти спритно тут лазиш.

— Тут дуже легко. В академії було складніше і без страховки. Магістр магією подушку зробив і стежив, щоб якщо що на неї падала.

— Перевертень? — запитав Рей.

— Ага, ведмідь. Добре ганяє і хлопців, і мене. Я восени знову їду в академію до магістра Яліна й Оура. Батько з дідусем через це мало не посварилися.

— Я так зрозумів, Ялін це з фізпідготовки? — запитав Алекс.

— І фізична, і бойова підготовка, братики ж на бойовому. Оур він менталіст, допоможе з моїм даром. Він найменше радий моєму поверненню, вважає, що занадто рано. Але зі мною все занадто рано і це мало кого хвилює.

Далі трасу проходили мовчки. У якийсь момент хлопці мене обігнали, дали мені можливість пройти самостійно. А то я почала злитися на їхню опіку. Я пізніше їх наздогнала і відчула азарт від проходження траси і навіть трохи обігнала хлопців. Але думаю, мене просто пропустили вперед.

— Ліє, ні! Туди нам не можна!

Хто б там слухав, що кудись не можна. Якщо шило в одному місці активізувалося і штовхає на злегка божевільні вчинки. Я дійшла до кінця нашої ділянки жовтої траси, і тут був перехід на червону. А в мене вже свербіло, хотілося перетворитися і пройтися в котячому вигляді. А тут така можливість. Планка, підвішена на канатах, завширшки в дитячий черевик. І півноги для дорослого. Страховка була миттю відстебнута, і я перетворилася на кошеня.

— Куди, стояти! — чую крик адміністратора — Рой! Лови малу!

— Пізно, — відповів чоловік.

Рой виявляється був на канаті, на чорному рівні. Якраз наді мною, і з цікавістю стежив, як мале кошеня спритно перебирає лапками, трусить по перекладині. Хлопцям він сказав:

— Стійте тут і ваш спуск ось. Я її наздожену. І так про всяк випадок, скільки кошеняті?

— Покусаю, — тихо сказав Алекс, який підійшов, дивлячись мені вслід.

Рой усміхнувся і подивився на друзів Алекса.

— Двадцять три.

— Кхм, спритна дитина.

— Покусаю, — сказав ще раз Алекс, заплющуючи на кілька секунд очі.

— Сумніваюся, — це вже було сказано Роєм Алексу з усмішкою. — На таку малечу дивишся і думаєш покусати або вилизати.

— Це так, але дуже покусати хочеться.

Рой перестебнув страховку і пролетів над перешкодою, якою я пройшла. Я наприкінці знову перетворилася і швидко застібнула страховку. Знайшла очима спуск і пішла до нього. За моєю спиною вже на ноги встав Рой.

— Висока для свого віку. Тобі тут не можна спускатися, принаймні, одній.

Він мене пристебнув до себе, і ми вдвох спускалися під великим кутом по канату. У моїх друзів спуск був більш плавний, і їх наприкінці ловили. Нас із Роєм теж довелося ловити. Тому що я заважала йому загальмувати ногами.

— Задоволена мордочка, — сказав Рой, — як таку лаяти й кусати.

— Навіщо кусати?! — здивувалася я і подивилася на сердитого Алекса.

Підійшла і міцно його обійняла. Він трохи сторопів і легенько обійняв, погладив по голові.

— Гаразд, не буду тебе кусати. Але ти мене налякала! Це було занадто небезпечно!

— Не відчула.

— Ліє, — сказав суворо Рой, — ти ще надто маленька в другій подобі і тобі просто пощастило. Будь хоч найменший вітер, тобі було б дуже складно балансувати. У кошенят, якщо ти не помітила, коротші й слабші лапки. Я б сказав, вони ще на додачу вгодовані, але ти для кошеняти занадто худа.

— Братів тато називав товстожопими. Але вони ласуни і на ніч солодке їли. А я не їм. Я їсти хочу! — це я вже хлопцям заявила.

— Зараз йдемо, тут є поруч піцерія.