Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз 📚 - Українською

Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Називай мене Хаскі" автора Ельма Кіраз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 70
Перейти на сторінку:

— Чорт…— я прогарчав це в губи Мелісі.

— Що робити? — вона ледь стримала свій сміх.

Я швидко допоміг їй одягнутися і посадив на дивані. Як-небудь поправив своє волосся та пішов до дверей.

— Зах-харе Вікторовичу, — Євген виглядав спантеличеним, — все нормально?

— Так. Чого питаєш? Вирішив перевдягнутися, забруднив сорочку… то що там?

— Перший бій закінчено…

— Ну і? Результат? Боже, та кажи ж вже! Я сказав прийти, якщо з Єгором щось станеться!

— Ну так, проте… Він переміг.

— Справді? — я щиро здивувався, — і як все пройшло?

— Чесно, це було вражаюче. Він був такий лютий… практично не дав шансу іншому. І вийшов переможцем практично неушкоджений.

— І скільки він заробив?

— Ну чесно, спочатку було не дуже. Але коли зрозуміли, що він починає перемагати… Там вийшла доволі пристойна сума. Одна з найбільших, що отримували наші бійці.

— Віддати йому все. До копійки. Я перевірю. Іди…— я повернув голову та глянув на Мелісу, — я зараз прийду.

— Все добре? — спитала дівчина.

— Так… Мій друг таки переміг. Я дарма хвилювався.

— О, ну це класно. Ти не привітаєш його?

— Звісно…пізніше. Думаю, сума зароблених грошей зараз зробить це краще за мене, — я прокрутив ключ в замку двічі, — бо зараз я не можу відірватися від однієї важливої справи.

— Справді? — Меліса хитро засміялась, — це щось дуже серйозне?

— Дуже спокусливе, — я сів на диван та різким рухом посадив її до себе на коліна.

— Здається, я памʼятаю, чим все закінчилось…— вона знову потягнулась до мого ременя і більше нам ніщо не заважало.

Меліса цілувала мене так сильно, деколи навіть кусала, щоб нас ніхто не чув. Бо її стогони та крики деколи надто голосно виривалися від задоволення. Я ніжно гладив її шкіру і заплющував очі від того, наскільки сильно мені було з нею добре. Коли все закінчилось, вона продовжувала сидіти на моїх колінах, а я продовжував насолоджуватись її запахом. Бретелька сукні ще декілька разів знову падала, наче дражнила. Він цього Меліса засміялась, а я поцілував її. Губи були пухкими, аж червоними від наших поцілунків. А її очі… Ці яскраві вогники темних очей були ще яскравішими та чарівнішими. Я б ще дуже довго отак сидів з нею та просто мовчав, але Меліса сказала, що їй вже треба йти. То ж я викликав одного зі своїх водіїв, щоб вона безпечно дісталась додому. На прощання поцілунок Меліси був дуже довгим, ніби вона зовсім не хотіла йти. Та врешті вона поїхала, а я спустився в підвал, щоб знайти Єгора.

— Це вражаюче, — сказав я, коли побачив його за одним зі столиків. Тут вже нікого не було, бо бої давно закінчились.

— Я ж тобі казав, — друг підвівся і я побачив, що у нього була розсічена губа. І все. Більше навіть жодної подряпинки. І це справді було неймовірно, бо часто деяких новачків забирала швидка.

— Я справді приємно здивований. І дуже радий, що ти переміг.

— Тепер…після цього всього ти б впустив мене сам?

— Ні, — я заперечливо похитав головою, — це все одно ризик. І не знаю, що ти там собі думаєш, але я хвилююсь за тебе.

— Як мило, — трохи іронічно сказав Єгор.

— Казали, ти був дуже лютий в бою. Когось уявляв? Може мене?

— Ні, — він засміявся, — я уявляв себе. Себе рік тому. І батьків рак. Який я зміг перемогти хоча б так.

— Це…вражаюче. Справді. Мені досі соромно, що я не підтримав тебе тобі.

— Це вже в минулому, годі, — Єгор махнув рукою, — я вже маю йти. Побачимось.

Ми потисли один одному руки та він пішов. Я ж залишився сам у напів темному залі. Згадав той час, коли з Єгором у нас були найміцніші стосунки. Тоді все було якось інакше. Я думав, що Єгор буде єдиним моїм найближчим другом, який буде знати про мене все. Але насправді тепер він й про половину не здогадується. Я піднявся сходами догори і в той же момент задзвонив телефон. Це був той чоловік з соціальної служби.

— Алло.

— Захаре Вікторовичу, доброї ночі. Вибачте, що турбую вас так пізно…

— Що вже сталося? — буркнув я.

— Дідусь вашої доньки потрапив до лікарні. Там щось із серцем. Його дружина, звісно ж, поїхала за ним, але мусила взяти з собою онуку. Це звісно ж не найкраща ситуація, тому я дуже прошу вас забрати дівчинку.

— Але…— я запнувся, бо зовсім не мав що сказати, — у мене немає умов поки що. Для проживання дитини.

— Це не страшно, ми вам зі всім допоможемо. Зараз головне забрати дитину в безпечне місце.

— Добре, — я сильно заплющив очі, — добре, я зараз приїду.

Я вимкнув дзвінок мабуть раніше, ніж потрібно. Але адресу лікарні мені надіслали в повідомленні. Це взагалі зараз не входило в мої плани. І я не готовий, щоб ця дитина зʼявилась в моєму домі так швидко.

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 52 53 54 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"