Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

Незабаром після створення мною протиотрути до мене після заняття підійшла архімагеса Марева. Вона запропонувала мені стати своєю помічницею.

— Бачу, ти справді маєш чудові здібності в зіллєварінні, а мені потрібна допомога. Робота викладача забирає необхідний для досліджень та зілєваріння час, але відмовитися від неї я теж поки що не можу. Помічник мені буде дуже доречним зараз. Щоправда, я багато заплатити не зможу, зате багато чому тебе навчу.

На радощах я ледь не сказала, що готова й безкоштовно працювати, але вчасно прикусила язика. Гроші зайвими не бувають.

— Я із задоволенням з вами попрацюю, архімагесо Марево! — я намагалася, щоб мої слова не звучали надто захоплено, але не усміхатися на весь рот я не могла. — Коли приступати?

— Приходь одразу після обіду. Попрацюємо до вечері, щодня, крім вихідних. Тебе це влаштовує?

— Майже, — я спохмурніла. Адже в мене були й інші заняття після обіду. — У вівторок та четвер у мене на 16:00 факультатив із бойової магії. Усього годину.

— Добре, — архімагеса Марева замислилась. — Ти у вівторок і четвер після вечері зможеш хоча б на дві години прийти до мене попрацювати?

— Так, цілком, — кивнула я. Такий варіант мені підходив.

— Добре, тоді домовились. Якщо тобі потрібен буде вихідний у якийсь день з особистої причини чи через навчання — кажи, я завжди піду назустріч.

За обідом я захоплено розповідала Дему та подругам про пропозицію архімагеси Мареви. Усі раділи за мене, вітали. Я боялася, що Дем засмутиться, тому що тепер у мене буде менше вільного часу для нього, але він навпаки мене підтримав. Дем розумів, наскільки для мене важливим є зілля, за що я йому була дуже вдячна. Навіть Ніда нічого поганого не сказала у бік Дема, коли він пішов, швидко з'ївши свій обід.

— Я думала, Дем буде обурюватись, що ти тепер рідко до нього заходитимеш, а він тільки «за». Молодець, розуміє, що для тебе навчання та робота з архімагесою Маревою — чудовий шанс підняти свій рівень.

Все-таки Ніда могла бачити в хлопцях хороше, коли хотіла. Напевно, наявність власних стосунків робила її більш терпимою до інших хлопців.

Перший робочий день у архімагеси Мареви нічим примітним не відзначився. Коли я прийшла до її лабораторії, то виявила, що вона розклала на столі трави і вже готові зілля у великих та маленьких флакончиках.

— Мені потрібно приготувати велику партію зілля, що зміцнює здоров'я. Ти знайома з ним? — архімагеса простягла мені аркуш із записаним на ньому рецептом. Я швидко пробігла його очима.

— Так, я знаю його, — зілля було одним із стандартних, нескладних, але готувалося довго і вимагало уваги до кількості інгредієнтів. Я вже збиралася покласти аркуш на стіл і приступити до приготування, але очі зачепилися за кілька рядків. — А чому лимонного екстракту та чебрецю більше? І в оригінальному рецепті немає ягід обліпихи, кори соммеріндської груші, а срібляста трава використовується у сушеному вигляді, а не у свіжому.

Архімагеса Марева схвально усміхнулася і, забравши в мене аркуш, жестом запропонувала стати поруч з нею. Я зайняла місце біля столу, все ще запитливо поглядаючи на викладачку.

— Ти думаєш, я б змогла стати архімагесою всього в 32 роки, якби слідувала стандартним рецептам? Я його вдосконалила, вивчивши властивості інших рослин. Почитай у книгах про ті інгредієнти, що я замінила і додала й сама все зрозумієш. Якщо напишеш невелике дослідження на тему моїх покращень, де поясниш необхідність нових інгредієнтів, то отримаєш 10 балів.

— Обов'язково напишу, — я не стільки заради балів збиралася розібратися у доповненнях викладачки, скільки задля наукового інтересу.

— Я рада, що ти уважна, Кетто, — похвалила мене архімагеса. — Це дуже важлива якість для зіллєвара, адже кинеш трохи менше чи більше якогось порошку чи трави, провариш зайві 5 хвилин або забудеш щось додати і зілля зіпсоване. Зіллєваріння — дуже тонка наука.

— Я знаю, — кивнула я, приступаючи до роботи. — І дуже цікава.

Архімагеса Марева лише усміхнулася у відповідь. Я нарізала трави, поглядаючи на неї, і з подивом відзначила, наскільки вона молодо виглядає. Я знала, що звання архімагеси вона отримала 6 років тому, але до цього дня не знала, скільки їй тоді було. Виходить, зараз їй 38? Я думала, що їй зараз десь 33-35, а виявилося, що вона старша. У архімагеси Мареви були ледь помітні мімічні зморшки та темні кола під очима, якби не вони, вона б не більше ніж на 30 років виглядала. Обручки у неї теж не було, і про дітей я нічого не чула, що теж наводило на думки про її молодший вік. Напевно, вона просто всю себе присвятила кар'єрі і сім'я її не цікавить. Варіант, що чоловіки нею не цікавляться, я одразу відкинула. Архімагеса Марева була досить привабливою жінкою: трохи вища за мене, струнка, з густими золотавими локонами і дивовижними очима кольору бурштину. 

— Що? — помітивши мій пильний погляд, архімагеса Марева відклала ніж і повернулася до мене.

— Тільки зараз помітила, який у вас дивовижний колір очей, архімагесо Марево. Ніколи не бачила такого яскравого відтінку.

— Моя бабуся із соммеріндських ельфів, я успадкувала її зовнішність, навіть вуха трохи гостренькі, — архімагеса Марева відкинула пасмо волосся, демонструючи звичайного розміру вухо, але з ледь загостреним кінчиком.

— Треба ж, а я не знала, що у вас ельфійське коріння. У статтях про це ніколи не згадували.

— Я особливо не розповідаю про свою біографію. Не люблю, коли особисте стає суспільним надбанням. Для мене важливо, щоб мої дослідження були гідно оцінені, а хто я така і яким життям живу — це для обмеженого кола людей. Я все ж таки вчений маг, а не співачка чи актриса, щоб вести публічне життя і привертати до себе надмірну увагу.

— Так, це зрозуміло. Я б теж не хотіла, щоб чужі люди про мене все знали. Ви, напевно, часто в Соммерінді буваєте?

— Звичайно. У дитинстві майже все літо там проводила.

— Як чудово! — я замріяно усміхнулася. Як же я хотіла побувати в Соммерінді! — Хотіла б і я побувати там.