Читати книгу - "Син Нептуна, Рік Рірдан"

— Цілковито натуральні! — підтримала Вовночка.

— Визнаю свою помилку. — Френк раптом відчув нездужання, наче помінявся місцями з Персі.

Ірида усміхнулась.

— Тобі слід скуштувати, Френку. У тебе ж непереносимість лактози, так?

— Звідки ви...

— Я знаю про такі речі. Коли ти богиня-вістунка... ну, багато про що можна дізнатися, коли чуєш усі ці розмови богів. — Вона кинула тістечка на прилавок. — І взагалі, ці чудовиська мали б радіти здоровим ласощам. Харчуються одними тільки відходами і напівбогами. Такі непросвітлені. Я не могла допустити, щоб вони увірвались у крамницю. Вони б влаштували гармидер і порушили наш фен-шуй.

Персі обперся об прилавок. Вигляд у нього був такий, наче його от-от знудить на весь цей фен-шуй.

— Чудовиська йдуть на південь, — ледве вимовив він. — Мають намір знищити наш табір. Будь ласка, спиніть їх.

— Ох, я цілком відмовилась від насильства, — відповіла Ірида. — Я можу діяти з метою самозахисту, але мене більше не затягнуть в олімпійські конфлікти. Ні, красно дякую. Я багато читала про буддизм. І даосизм. Поки що не зробила вибір між ними.

— Але... — Хейзел здавалась спантеличеною. — Хіба ви не грецька богиня?

Ірида схрестила руки на грудях.

— Не смій заганяти мене в рамки, напівбогине! Минуле— не вирок.

— Е-е, гаразд, — промовила Хейзел. — Допоможіть принаймні нашому другу, будь ласка. Здається, він захворів.

Персі потягнувся через прилавок. На мить Френк злякався, що той хоче взяти тістечко.

— Райдужне повідомлення, — промовив він. — Можете відіслати одне?

— Райдужне повідомлення? — Френк не певен був, що правильно його розчув.

— Це...— Персі запнувся. — Ви ж таким займаєтесь?

Ірида придивилась до Персі.

— Цікаво. Ти з Табору Юпітера, але... А, бачу. Витівки Юнони.

— Що? — запитала Хейзел.

Ірида глянула на свою помічницю Вовночку. Між ними наче відбувся безмовний діалог. А потім богиня дістала з-під прилавка якусь склянку і бризнула в обличчя Персі олією з ароматом жимолості.

— От, це має врівноважити твою чакру. А щодо райдужного повідомлення — це давній спосіб спілкування. Греки ним користувались. Але римляни завжди нехтували — покладались на свою мережу доріг, велетенських орлів і таке інше. Однак, припускаю... Вовночко, спробуєш?

— Авжеж, господарко!

Ірида підморгнула Френкові.

— Не кажіть іншим богам, але останнім часом Вовночка дбає про більшість повідомлень. Вона в цьому неймовірна, а в мене бракує часу відповідати на всі ці запити особисто. Це забруднює мою чакру.

— Вашу чакру? — поцікавився Френк.

— Гм. Вовночко, чому б тобі не відвести Персі й Хейзел у підсобку? Нагодуй їх там чимось, поки надсилатимете повідомлення. І щодо Персі... у нього розлад пам’яті. Гадаю, цей Старий Полібот... Дитині Пос... тобто Нептуна в стані амнезії така зустріч не могла піти на користь. Вовночко, дай йому чашку зеленого чаю з органічним медом, пшеничними паростками й цілющим порошком номер п’ять. Це поставить його на ноги.

— А Френк? — Хейзел нахмурилась.

Ірида повернулась до нього. Вона питально нахилила голову, точнісінько як це робила мати — наче Френк був найбільшою загадкою в кімнаті.

— О, не хвилюйся, — промовила Ірида. — Нам із Френком є багато про що поговорити.

XXII Френк

Хоч на друзів і чекало катування зеленим чаєм з паростками пшениці, Френк радше пішов би з ними. Але Ірида схопила його за руку й повела до маленького столика біля еркера. Френк поклав свій спис на підлогу й сів навпроти богині. За вікном у темряві, вивергаючи вогонь і знищуючи траву, сновигали невгамовні змії.

— Френку, я розумію твої почуття, — промовила Ірида. — Ця напівспалена скіпка у твоїй кишені певно щодня важчає.

Якусь мить Френк не міг дихати. Рука мимоволі потягнулася до куртки.

— Звідки ви...

— Я ж казала. Я багато про що знаю. Я віками була зв’язківцем Юнони. Я знаю, чому вона дала тобі відстрочення.

— Відстрочення? — Френк дістав свій шматочок дерева у тканині й розгорнув його. Хоч яким би обтяжливим не був Марсів спис, його не можна було порівняти з цією скіпкою. Її вага, дійсно тягнула хлопця додолу.

— Юнона врятувала тебе не без причини, — промовила богиня. — Вона хоче, щоб ти послужив її задуму. Якщо б вона не з’явилась у той день, коли ти ще був немовлям, і не попередила твою мати про цю скіпку, ти би помер. Ти народився із занадто великою силою. Така могутність вбиває смертних.

— Велика сила? — Френкові вуха наче запалали від гніву. — Немає в мене жодної сили!

— Це неправда, Френку. — Ірида змахнула рукою перед собою, наче очищуючи скло, і з’явилась мініатюрна веселка. — Ти тільки подумай.

У веселці замерехтіло зображення. Френк побачив чотирирічного себе, який біг по задньому подвір’ї бабусиного маєтку. Мати, нахилившись з вікна горища, махала рукою та кликала його. Френкові не можна було гуляти на подвір’ї самому. Він не знав, що мама робила на горищі, але вона наказала йому залишатися біля будинку і не відходити далеко. Френк зробив цілковито протилежне. Він вискнув від захоплення і помчав до лісу, де стикнувся віч-на-віч із ведмедем гризлі.

Поки Френк не побачив картину у веселці, його спогади про цей день завжди були туманними. Він уважав, що це йому наснилось. Тепер Френк розумів, наскільки той випадок був дивним. Ведмідь витріщався на хлопчика, і важко було сказати, хто з них наляканий більше. А потім поруч із Френком з’явилась мати. Неможливо було так швидко зійти з горища. Вона стала між ведмедем та Френком і наказала синові бігти додому. Цього разу Френк послухався. Коли він озирнувся, уже на ґанку, то побачив, як мама виходить з лісу. Ведмідь зник. Френк поцікавився, що сталось. Мати усміхнулась. «Матуся-ведмедиця просто запитувала дорогу», — відповіла вона.

Зображення у веселці змінилось. Френк побачив себе шестирічного. Він лежав Калачиком в обіймах мами, хоч і був