Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ерагон. Найстарший 📚 - Українською

Читати книгу - "Ерагон. Найстарший"

778
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ерагон. Найстарший" автора Крістофер Паоліні. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 144
Перейти на сторінку:
Тільки будь обережна навіть уночі. Ельфи чудово бачать і в темряві. Якщо вони тебе помітять, то можуть атакувати за допомогою магії.

— Просто чудово, — відповіла на те Сапфіра. Поки Орик з ельфами складали в човни торби, Ерагои і Сапфіра обстежили ліс у пошуках прихистку для дракона. Вони вибрали галявину, оточену скелями й м'яко вистелену сосновими голками. Дракон, одразу згорнувшись клубком на землі, кивнув до юнака:

— А тепер іди. Зі мною все буде добре.

Ерагон обняв Сапфіру за шию, намагаючись не вколотися об її шипи, і рушив до річки. Дорогою він завбачливо накинув на голову каптура.

Невдовзі перед мандрівниками розкинулось озеро Арден. Вони побачили величезне водяне плесо, в якому довколишній краєвид віддзеркалювався так правдоподібно, що Ерагонові здалося, нібито вони падають у небо.

Завдяки впевненому веслуванню ельфів їхні човни стрімко мчали річкою, наближаючись до міста. Тим часом зв'язок Ерагона з драконом став куди гіршим, незважаючи на всі юнакові старання.

Довкола зовсім стемніло. Лише випадкові ліхтарі, розвішані по деревах, випромінювали світло на милю вперед. Моторошно й незатишно було в цьому таємничому лісі.

— Зовсім скоро буде Сильтрим, — сказав Лифаєн.

З тихим сплеском повз них проплив темний човен з ельфом на кормі, який прошепотів:

— Кветха, Фріцай!

— Ми зупинимося тут на ніч, — роззирнулась Арія.

Вони отаборилися неподалік озера, вибравши суху місцину, де можна було розвести багаття й улаштуватися на нічліг. Хмари комарів змусили Арію проказати закляття, щоб усі могли спокійно повечеряти.

Попоївши, мандрівники так і залишилися сидіти біля багаття, вдивляючись у його золотаве полум'я. Ерагон, притулившись до стовбура, спостерігав, як падають зірки. Його повіки вже зовсім було зімкнулися, аж раптом неподалік почувся чийсь тихий шепіт. Юнак струснув головою й випростався.

Наче примарна повінь, що поволі набуває снаги, зусібіч почали лунати мелодійні голоси. Це було схоже на дивовижний спів з безліччю чарівних модуляцій. Здавалось, усе довкола затремтіло від утіхи, і хлопець відчув, як йому паморочиться в голові.

Заполонений цими нав'язливими звуками, він рвучко зірвався на ноги, готовий мчати нічним лісом, аби лише віднайти їхнє чарівне джерело, а потім співати й танцювати разом з тими неземними створіннями! Та перш ніж юнак зрушив з місця, Арія схопила його за руку.

— Ерагоне! — гукнула ельфійка, стримуючи парубка, який щосили пручався. — Прокинься! Не слухай їх!

Усе довкола раптом змовкло. Ерагон перестав пручатися й здивовано озирнувся. Біля багаття Лифаєн та Нарі стримували Орика, який так само поривався до лісу.

— Що це було? — спитав ошелешений юнак.

— Відійдіть від мене, — борсаючись, гукав здалеку Орик.

Відпустивши гнома, ельфи здійняли руки й відійшли.

— Вибач нам, Орику-водхр, — сказав Лифаєн.

— Я зробила помилку, — озвалась Арія. — Під час свята Дагшелгр людям небезпечно бувати в цих місцях. Ми співаємо прадавньою мовою, в якій повно пристрасних заклинань, що дурманять голову.

— Треба забиратися звідси, — підказав Нарі.

— Так, — погодилась Арія, — але ми спробуємо перечекати.

Вражений до краю, Ерагон підсів до вогнища, дуже шкодуючи, що Сапфіра була зараз надто далеко.

— А в чому суть того Дагшелгра? — запитав він.

Арія присіла поруч, схрестивши довгі ноги.

— У тому, щоб зберегти ліс, — пояснила вона. — Щовесни ми співаємо для наших дерев, рослин і тварин. Без нас Ду Вельденвардена б поменшало.

Наче на підтвердження її слів, довкола залунали звуки лісового царства: гавкіт, виття, пищання й ревіння.

— Усі вони шукають собі пару, — пояснила Арія. — Повсюди в Ду Вельденвардені, як і в кожному нашому місті, ельфи співають цих пісень. Чим більше ельфів беруть участь у святі, тим рясніше квітнутиме наш ліс.

Ерагон відсмикнув руку, коли три дикобрази пробігли повз нього.

«Здається, я потрапив у казку», — посміхнувся він сам до себе.

Тим часом Орик підійшов до багаття й гарикнув, перекриваючи довколишній лемент:

— Клянусь бородою, що більше не піддамся впливам цієї клятої магії! Якщо таке знову станеться, то я повернуся до Фартхен Дура, і всім вам буде непереливки, бо ви матимете справу з Дургрімст Інгейтум!

— Я не хотіла тягти тебе на Дагшелгр, — сказала Арія. — Прошу вибачити мені за помилку. Втім, хоч я й захистила тебе від впливу магії, тут важко його уникнути.

— Сподіваюсь, це не задурить мені голову остаточно, — буркнув гном, озираючись на довколишні кущі, які аж хиталися від сновигання звірини.

Тієї ночі ніхто з них не спав. Ерагон і Орик не могли заснути через безугавний шум і лемент довкола наметів, а ельфи, здавалося, були щасливі чути рідні співи, і вряди-годи вони навіть пританцьовували.

Лісова вакханалія тривала чотири години поспіль, аж поки з небес не спустилася Сапфіра, прогнавши будь-який натяк на сон.

— Цей ліс немов живий! — вигукнула вона збуджено до Ерагона. — І моя кров закипає! Мабуть, це так само, коли ти думаєш про Арію! Нарешті я тебе зрозуміла!

Ерагон поклав руку на дракона, відчуваючи, як той здригається. Сапфіра щосили вчепилася пазурами в землю, аби змусити себе не танцювати. Ельфійка й собі стала поруч з нею, і так вони простояли втрьох до самого ранку, об'єднавшись в єдиний захисний ланцюг.

Щойно зійшло сонце, з'ясувалося, що ліс довкола розквітнув усіма барвами. Трава помітно виросла, поряснішало плодів на кущах і деревах, у повітрі панувала свіжість, наче після зливи.

— Лихоманка минула, — струснувши головою, сказала Сапфіра. — Я ніби знову стала сама собою. Утім, що я відчувала! Начебто народжувалася заново й сама себе створювала, танцюючи.

— Тепер усе гаразд? — спитав Ерагон.

— Мені треба трохи часу, щоб оговтатись, — відповів дракон.

Тим часом співи припинилися й Арія зняла закляття з Ерагона та Орика.

— Лифаєне, Нарі, — звеліла вона, — ідіть до Сильтрима й приведіть нам коней. Ми не зможемо йти пішки до Елесмери. А ще попередьте капітана Дамиту, що Церис потребує підкріплення.

— А що нам казати, коли вона спитає, чому ми покинули свій пост? — вклонився Нарі.

— Скажіть, що те, чого вона боялася, нарешті відбулось: вирм вкусив себе за хвіст. Вона зрозуміє.

Обидва ельфи подалися до Сильтрима, а решта подорожан заходилися вивантажувати речі з човнів. За якийсь час Ерагон почув, як їхні приятелі вже повертаються верхи на білих жеребцях, ведучи за собою ще чотирьох коней. Благородні тварини велично рухалися поміж деревами, а їхня шкіра виблискувала на сонці. На жодному з них не було сідла.

— Блетр, блетр, — прошепотів Лифаєн, зупиняючи свого коня.

— У вас усі коні такі породисті? — спитав Ерагон, милуючись вишуканими скакунами. Вони було не набагато вищі за поні, завдяки чому могли швидко пересуватися лісом. Здавалося, вони не лякалися Сапфіри.

— Ні, не всі, — усміхнувся Нарі, відкидаючи пасмо сріблястого волосся, — але більшість. Ми розводимо їх уже багато

1 ... 52 53 54 ... 144
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон. Найстарший», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ерагон. Найстарший"