Читати книгу - "Архе"

336
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Архе" автора Любомир Андрійович Дереш. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 63
Перейти на сторінку:
И Ш А — Чекай, Кварц! — Бу бу захекано підбігає і намагається віддихатись. — Я тебе ше там побачив, слухай, ти шо робиш?

Але ж я тебе вже давно не бачив! Ну, розказуй, як житуха, о, до речі, ходи, може, водяри купимо, шо ти на те скажеш, га?

Он там трохи посидимо, в мене гроші є, о, можемо навіть сирок плавлений взяти! Ми постійно з Бронксом як бухаємо, то беремо сирок плавлений, слухай, а закурити не маєш?…

Він посміхається ширше. Він навіть припустити не міг, що ця остання операція на палець викличе таке глибинне, майже остаточне затишшя. Бо що б не торохтіло це Baboo, воно не в силі подолати різницю кеґлів та шрифтів.

Хвилини за три Бу бу повертається з плящиною якогось аґресивного портвейну (о, ця ностальґія за панком!).

Маестро оперативно відкупорює пляшку зубами і робить смачний ґольґ.

Буба шанобливо дивиться на маестро, але перед ковтком усе одно протирає горлечко рукавом.

Коли портвейн повертається до маестра, Буба тихо скрикує.

— Кварц! У тебе ж пальця немає!

Маестро з недовірою й обуренням вигукує:

— Ти гониш! — він підносить долоню до окулярів, вивчає її й зітхає з видимим полегшенням.

— Не пальця, а ФАЛАНГИ! — а потім таємничо додає: — Ти ше моїх ніг не бачив…

По бруківці лупить дощ.

МАЕСТРО: Але мене от зараз найбільше непокоїть оцей загадочний міфічеський тандем Вінні Пуха і П’ятачка. Адже самим главним там був, безоговорочно, Вінні, поскільки це він толкав такі вєщі, про існування которих П’ятачьок і не здогадувався. І при цьому сам П’ятачьок реагіровав на ці просвітлєнія і одкровєнія дуже бурно, впадаючи помінутно в шаманістічєскій екстаз.

БУБА: Ну да, ти, Кварц, правий, но, з другої сторони, воно все зовсім якось так… Не зовсім це саме.

МАЕСТРО: От іменно! Тому мене так насторажує образ осліка Іа Іа. Він тіпа і нє у дєл, і тіпа просікає глибини всіх глибин. У мене даже напрошується якась екзистенційна алюзія зі страждущім Хрістом. Ну але оця теологічеська тема веде дуже далеко. Візьмімо хоча б цей суто євангельський гвозьдь, на которому держиться хвіст і котрий стирчить в Іа Іа зі сраки. Ти відчуваєш, куда це нас може завести, да? І якщо ми будемо розглядати іменно есхатологічєскі настроє нія Алана Мілна в контексті шпенглєрівського заката Європи, то стає зовсім страшно. Поскольку у нас присутствує черговий персонаж, так називаємий Крістофєр Робін, да? І, шо главне, у цього Крістофєра Робіна єсть батько, який — шо інтєрєсно — всю тєлєгу про Вінні Пуха і талкає. Тіпа знову маємо Бога як Дєміурґа і Наратора. Ну і зовсім по апокаліптічєскі звучать рядки, де папа злиться на Крісто фєра Робіна, коли той пізно приходить додому, відкривши Сєвєрний Полюс, — тут тобі і в Шопенґауера ладошки взопріють, да?

БУБА: Може, вип’ємо?

Маестро п’є МАЕСТРО: (продовжує) І в то же врємя ми не коснулися самого главного — а іменно Карлсона, котрий живе на криші.

А конкретніше — новий виток свідомості чєловєчєства на прикладі цього літаючого артефакта. Тому шо Карлсон міг казатися недальоким тільки винятково обмеженим особис тостям. Пригадай, Буба, його картіну — «Красний пєтух».

Но на картіні нарисована лисиця, котра пєтуха пожерла. Тут возможні якнайширші конотації до скандінавскої міфології чи навіть посиланія на труди алхіміків, поскольку Ліса і Пєтух — це как би протилежні стіхії, твьорде і жидкє, чи то пак летюче, начала, а на глибших ступєнях посвящєнія — так і взагалі главнєйший біном свєрхсоврємєнної антро пології, так називаємої мета антропології. Но саме главне, шо наш персонаж перестає мислити лінійно. Він храбро відкидає катєгорії, свойствєнні огранічєнному западному уму — як от: раздєлєніє на суб’єкт і об’єкт, одиничне і множественне, вірне і хибне і так далії. Но от мене найбільше тривожить, так сказать, то, шо осталось невисказаним і как би непроявленим, і шо проніцатєльний читатєль, по мнєнію глубокоуважаємої госпожи Ліндґрен, должен був схопить поміж рядками тєкста. А іменно — інтєґрация органікі в нєорганіку, в смислі пропєллєра в його спину. Адже Карлсон виступає тут як апологєт кібєр панка. Ти от звернув увагу, шо вона, в смислі Ліндґрен, сознатєльно замовчує цей перехід, союз анатомічєскої і тєхногєнної субстанцій, взаїмне проникнення цих фактур одна в одну? Тобі це не кажеться странним?

БУБА: В якому смислі?

МАЕСТРО: У якнайширшому. Це, знаєш, пахне масо нами і їхніми ложами. І звідси веде вже зовсім інша стежина.

Так би мовити, стик культурних пластів западної літєратур ної традиції і чисто слов’янської мультиплікації з власти вими їй алкоголічєскими прічудами у вигляді антропо морфічєскі ізображаємих животних. Да, мова йде про мультіки о Гєнє і Чєбурашкє. Ти вловлюєш цей тонкий пе рехід, да?

БУБА: Безумовно.

МАЕСТРО: Но поскільки сам Гєна і отой другий вже були достатньою мірою згадувані як у масовій, так і самвида вівській періодиці, ми їх касатися не будемо. Ми схопимо їх всіх за яйця. Поскільки я хочу звернути твою увагу на мрачний і дємонічєскій образ старухи Шапокляк.

БУБА: Радикально.

МАЕСТРО: Да! І я про те ж! Ібо… Ібо імєнно она являється как би персоніфікованим уособленням… Ага, персоніфікованим уособленням тьомних сіл чєловєчєской души, так ска’ть, бєссознательного, на кшталт разного роду бєсноватих желаній і прочая, прочая. Но вона, ця старуха Шапокляк, вона, в прінципі, начало хоть і женьскє, но актівне, і потому заслуговує детальнішого аналізу. От візь мімо до уваги цей чисто фройдістскій сімвол на її голові — огромнєйшу бесформєнну шляпу… 6 і 6 Він добирається до лігвища братів Коклюшів десь біля десятої ранку. Стоїть під старими дверима зі стопленим дзвінком, поруч із яким хтось (гаразд, гаразд — він) надряпав: тут і зараз Він дзвонить тричі.

З за дермантину чути човгаючі кроки.

— Хто?

— Я.

— Не гони біса. «Я» бувають різними. Пароль!

— «Антиодуд рятує світ».

Молодший Коклюш, бідака енурезник Олег, обережно прочиняє двері на ланцюжку. Побачивши, хто там, впускає маестро до барлогу. Перед тим, як зачинити, визирає з дверей і перевіряє, чи за маестром не тягнеться якийсь хвіст.

У хлопців, здається, триває ніч. Він заходить з коридора до кімнати, і тут же по горлянці шмагає пряний дух маконхе.

Брати сидять у продимленій темряві і слухають чорний гул[27]. Атмосфера в кімнаті нагадує закриту вечірку на урановій шахті на глибині 600 метрів. На голові у концеп туалістів — спелеологічні ліхтарики, в Сашка синій, в Оле жика — червоний. Із самого ранку треш концептуалісти шмалять дур.

Обидва вже опромінені настільки,

1 ... 52 53 54 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Архе», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Архе"