Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одіссея найкращого сищика республіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одіссея найкращого сищика республіки" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 236
Перейти на сторінку:

Хоч би слово поперек сказала! Зупинила, я вискочив, хлюпати гасом почав, а потім підпалив. А трава ж уже суха, сонцем вигріта, тут ще й вітер поміг. Запалала — і погнав вогонь назустріч скіфам. А ми далі тікати. Побачив, як злякалися кочовики вогню, більша частина коней повернула — і тікати. Але ті, хто скраю були, фронт вогненний об’їхали й далі за нами мчали. Ми ще від’їхали, я залишки гасу виплескав і знову підпалив. — Жени! — крикнув. Помчали ми далі, вже тільки декілька вершників за нами гналося. Я по них стріляти почав. Темно, у вухах вітер свище, стріляв навмання. Просвистіла стріла біля мене, Агнешка зойкнула.

— Що з тобою?

Кинувся я до неї й підхопив в останній момент, коли вже падала з брички. Притиснув до себе, перехопив віжки, коней нагнав. Побачив стрілу, що в спині стирчала.

— Тримайся, дівчино! — крикнув. Поклав її на сидіння, а сам знову стріляв по вершниках. Їх уже мало було, а потім узагалі відстали. Я ще з півгодини гнав коней, а потім стишив, кинувся до Агнешки. Вбила б дівку стріла, та страшенно пощастило, що в шкіряну торбинку потрапила, а в тій торбинці — мої туркестанські пригоди. Вони стрілу загальмували, не пробила вона дівчину наскрізь.

— Жити будеш! Будеш! — Притримував бідолаху і гнав далі коней. До самого Єлисаветграда не зупинявся. Там відвіз до лікарні. Втратила Агнешка багато крові і була слабка. Я до ранку чекав, потім заснув. Удень уже прокинувся, до мене лікар підійшов.

— Як вона?

— Життя в безпеці, але дуже слабка. Дозвольте вас оглянути, Іване Карповичу, бо ви весь у крові.

— Зі мною добре все, — запевнив і пішов до поліції. Там розповів історію про скарби й поставив вимогу охороняти Агнешку. Нізащо б мені не повірили, якби не був я Іваном Карповичем Підіпригорою, найкращим сищиком імперії. Виїхав загін цілий до Паралатівської могили. Знайшли тіла вбитих, а до золота, глибше, не лізли. Я ж зайшов попрощатися з Агнешкою, поки вона спала, бо не хотів істерик. Подивився на бліде, але щасливе обличчя й поїхав на вокзал, щоб сісти на потяг до Одеси. Чекали мене там. Дуже сподівався, що пригоди на цьому закінчаться, а мандри почнуться. Дуже сподівався.

Уже в Одесі надійшов мені лист від князя Колоксаєва з Петрограда. Князь пропонував мир і просив забути все, що довелося побачити. Я був не проти, відписав, що мир буде, якщо Агнешку не чіпатимуть. Князь погодився.

Вибухонебезпечні пригоди в Одесі

о Одеси я приїхав при повному параді: одягнув перуку, вуса наклеїв, не хотів, щоб про візит дізналися. Вийшов на перон, а там оркестр заграв. Мабуть, когось важливого зустрічали, генерала чи князя. Хоча ні, зараз же, як царя скинули, генералів уже не дуже шанують. Може, співака якогось? Шаляпіна? Чи діяча з Тимчасового уряду? Бозна. Я хотів пройти далі, коли побачив пані Анетту, давню тутешню знайому, що співала в найкращому одеському клубі «Варшава». З пані Анеттою пов’язували нас карколомні пригоди, після яких ми й потоваришували. Я був дуже радий її бачити. Вона, мабуть, теж зустрічала поважного гостя, бо тримала в руках величезний букет квітів і уважно дивилася в натовп пасажирів. Я хотів підійти, але вирішив зараз не заважати. Нехай зустріне гостя, вручить йому квіти, а далі я вже тихенько привітаюся. Але гостя щось не було, оркестр усе грав і грав, натовп витріщак, які зібралися подивитися, що за цабе приїхало, почав розходитися. Пані Анетта розгублено дивилася на перон, який потроху порожнів. Я посунув до неї, але мене зупинили двоє плечистих чоловіків.

— Чого тобі? — спитав один не надто ввічливо.

— Хотів привітатися з пані Анеттою.

— Вона зайнята.

— Я її давній знайомий.

— Вона зайнята! Проходь, не заважай! — гримнув на мене один із хлопців.

— Якось неввічливо ти розмовляєш, — зітхнув я. — Хіба Бенціон Менделевич не казав тобі, що треба бути ввічливим?

Хлопець здивовано придивився до мене, потім трохи ошелешено глянув на товариша.

— А ви знаєте Бенціона Менделевича? — спитав той. Роздивлялися мене удвох.

— У нас були деякі справи, — кивнув я. — Перекажете пані Анетті, що я хотів би з нею привітатися?

Вони завагалися, не розуміли, чи справді я вартий уваги, чи просто блефую. Не знали, що робити, але тут оркестр припинив грати, пані Анетта озирнулася й помітила вагання охоронців.

— Борю, що там? — спитала одного з хлопців.

— Ось він каже, що знає вас і хотів би привітатися.

Пані Анетта підійшла. Виглядала розгублено з тим великим букетом. Мабуть, не дочекалася того, кого хотіла.

— Ми знайомі? — спитала вона. Не впізнала.

— Так, пані Анетто. У нас було з вами кілька пригод на суходолі та в морі, якщо пам’ятаєте, — кивнув я. Вона здивовано придивлялася, наче щось згадувала.

— Я не впізнаю вас, але голос...

— Колись ви обіцяли мені, що заспіваєте, якщо приїду до Одеси. Так ось, я тут. — Усміхнувся їй.

— Іване Карповичу! — Вона кинулася до мене, обійняла

1 ... 52 53 54 ... 236
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одіссея найкращого сищика республіки"