Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

Відтепер найважливішим і водночас найстрашнішим для Елізабет стало слово «протокол». Протокол вимагав од імператриці бути вбраною відповідно до останньої моди, тож тих кілька бальних суконь, які Елізабет привезла з дому у своєму доволі скромному посазі та які ще нещодавно здавалися їй розкішними, відразу стали предметом злостивих пліток при дворі. Пліток про те, якою бідною та провінційно неотесаною виглядає юна імператриця. Їй навіть танцювати на прийомах дозволили не відразу, побоюючись, що її майстерність не відповідатиме високим віденським вимогам.

Протокол вимагав од імператриці носити взуття лишень один день, а потому «зношену» пару слід було комусь дарувати, і на цю милість із нетерпінням чекали численні дами імперії. Елізабет не хотіла віддавати взуття, в якому їй було зручно, а натомість щодня ризикувати натерти ноги новим і нерозношеним, але її ніхто не слухав. Відтепер вона мала правити цією країною, а її життям правив усемогутній протокол. І, звичайно ж, свекруха. Після того, як рано-вранці щасливий і закоханий Франц-Йозеф переходив із подружньої спальні до державних справ, владу над життям Сіссі отримувала його мати, котра уважно стежила за кожним рухом невістки, пильнуючи, щоби цей рух ненароком не порушив вимог протоколу.

Щосекунди Елізабет мала відповідати очікуванням, які покладала на неї ціла імперія. Найменша вада чи недоречність одразу ставали предметом пліток і пересудів.

Коли вона заговорювала про дітей, її називали обмеженого та неосвіченою. Якщо ж вона про дітей не згадувала, то стверджували, що вона погана мати. Коли Сіссі надто жваво розмовляла з кимось із придворних, її звинувачували в надмірній балакучості. Якщо ж говорила мало, то вважали, що це через неотесаність. Коли згадувала про своїх улюблених Шопенгавера чи Гайне, то вважали зарозумілою. Одного разу вона оздобила свої новорічні вітання цісареві цитатою зі Шопенгавера, а Франц-Йозеф прокоментував, що «цього разу філософ таки має рацію, та загалом, як ти добре знаєш, я не надто високої думки про такі філософські твори, бо вони лише спантеличують людину».

Імператриця мала бути найвродливішою дамою імперії, що позбавляло Елізабет права на вади зовнішності. Наприклад, на погані зуби. А через те, що зуби в Елізабет із дитинства були не найкращі, так що їй не могли допомогти навіть найдорожчі тогочасні дантисти, вона намагалася приховувати цей ґандж. Тому розмовляла крізь міцно стиснуті губи, і говорила тихо, побоюючись сказати щось зайве чи не відповідне до свого рангу. Ця тиха та невиразна манера розмовляти, до того ж без віденських інтонацій, викликала невдоволення вимогливого оточення. Пруська королева Вікторія писала англійській королеві Вікторії: «Австрійська імператриця говорить дуже тихо, бо вона страшенно несмілива. Нещодавно вона спитала одного глухуватого пана: „Ви одружений?“. Пан відповів: „Іноді“. Імператриця продовжила: „У вас є діти?“. А нещасний пробурмотів: „Час від часу“».

Уже незабаром після шлюбу свого старшого сина Софія Баварська пошкодує, що погодилася, щоби Франц-Йозеф одружився не з Геленою, а з її молодшою сестрою. Стосунки Елізабет зі свекрухою не склалися від самого початку, і це протистояння довгі роки підживлювало придворні плітки.

— Цісар був чоловік військовий, — розповідав про це Вільгельм. — Він любив і маму, і жінку, але не хтів ся втручати в їхні чвари, бо не вважав, що то варто уваги. Думав, жінка поволі підкориться, а мати зм’якне. Але так не вийшло.

Між невісткою та свекрухою тривала непримиренна боротьба за кожну дрібницю. Коли зовсім юна ще Елізабет під час першої вагітності бавилася з привезеним із дому папугою, намагаючись побороти тугу за рідними, Софія заборонила їй це через побоювання, що немовля може народитися схожим на папугу. Романтичні проходи молодят удвох до розташованого на території імператорського палацу театру Софія також заборонила, бо, на її думку, такі прогулянки мали відбуватися винятково в супроводі належного почту.

Щоби помститися свекрусі, Сіссі почала організовувати у себе в покоях закриті бали, на які, всупереч звичаю, не запрошувала матерів для супроводу юних дівчат. Відтак і Софія Баварська не могла прийти на такий бал. Ці «бали сиріток», як їх називали, відразу стали придворною сенсацією, про них розповідали чимало легенд, зокрема і те, що на цих вечірках імператриця надзвичайно багато і добре танцювала — на відміну від танців під час штивних офіційних придворних «протокольних» урочистостей.

Мати і син не говорили з Елізабет про політику. Вони демонстративно розмовляли про це в її присутності, проте цілковито ігнорували будь-які її запитання чи репліки. Політику не вважали тією темою, що мала би цікавити молодих жінок.

Але й до виховання власних дітей, цієї традиційної для всіх інших жінок сфери діяльності, її теж не допустили. Софія не вважала, що в цьому питанні слід прислухатися до думки невістки. Навіть час, який Сіссі дозволяли проводити з дітьми, суворо лімітувала свекруха. Дитячі кімнати облаштували ближче до покоїв бабусі, ніж мами. Й Елізабет не змогла перебороти це ні з першою донькою Софією, якій судилося прожити дуже недовго, ні з народженою на рік пізніше Ґізелою, ні понадто з єдиним сином і потенційним спадкоємцем престолу Рудольфом. За три роки Елізабет народила трьох дітей, але імператорський палац так і не став для неї місцем, де вона могла почуватись удома. Тут головним її середовищем стала нудьга. Згодом вона навчиться рятуватися від неї багатогодинними пішими прогулянками, фехтуванням, гімнастикою, кінним спортом, колекціонуванням фотографій невільниць із турецьких гаремів, повій, просто вродливих дівчат, рятуватиметься читанням, вивченням угорської та грецької мов, перекладами, писанням власних віршів, інтелектуальними розмовами з тими, хто вмів їх підтримувати, а таких серед віденських придворних було обмаль.

Навіть її діти належали не їй, а імперії. І хоч