Читати книгу - "Коли приходить темрява"

Фройдизм

Згідно з ученнями Фройда, початком та основою психічного життя людини є різноманітні біологічні механізми. Так, він вважав, що в кожній людині закладені потяги до інцесту, канібалізму та жага вбивства. Фройд наполягав на тому, що духовний онтогенез людини скорочено повторює хід розвитку людства тому, що у своїх психічних структурах кожна людина несе тягар хвилювань віддалених предків.

Украй важливу роль у формуванні людини відіграють два глобальні космічні інстинкти: Ерос (сексуальний інстинкт, інстинкт життя, самозбереження) і Танатос (інстинкт смерті, агресії, деструкції). Людська життєдіяльність, за Фройдом, це боротьба цих двох вічних сил, і саме вони є рушійною силою прогресу.

Носієм статевого інстинкту є психічна енергія із сексуальним відтінком (лібідо).

Несвідомі (насамперед сексуальні) прагнення особистості складають її потенціал та основне джерело активності, дають мотивацію для дій. Через неможливість задовольнити інстинктивні потреби в їхній природній формі, позаяк існують соціальні нормативні обмеження, людина шукає компроміс між глибинним потягом та суспільно прийнятною формою його реалізації.

Модель особистості, за Фройдом, являє собою триповерхову формацію. Нижній шар («Воно») — найбільш примітивна інстанція, що охоплює все природжене, генетично первинне, підпорядковане принципу задоволення й нічого не знає ані про реальність, ані про суспільство. Вона споконвічно ірраціональна й аморальна; її вимоги повинна задовольняти інстанція «Я» («Еґо»).

Середній шар («Я») відповідає принципу реальності, виробляючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища, справлятися з його вимогами. «Я» — посередник між стимулами, що йдуть як із навколишнього світу, так і з глибин організму, з одного боку, і відповідними руховими реакціями, — з другого. До функцій «Я» належить самозбереження організму, запам’ятовування досвіду зовнішніх впливів, запобігання загрозливим впливам, контроль над вимогами інстинктів (що виходять від «Воно»).

Верхній шар («Над-Я») слугує джерелом моральних і релігійних почуттів, є агентом, що контролює й карає. Якщо «Воно» визначене генетично, а «Я» — продукт індивідуального досвіду, то «Над-Я» — продукт впливів інших людей. Виникає в ранньому дитинстві й залишається практично незмінним у подальші роки.

Найбільш жорстокі, войовничі шари — «Воно» та «Над-Я». Вони з обох боків атакують «Я», породжуючи невротичний тип поведінки. Оскільки з розвитком суспільства шар «Над-Я» неминуче збільшується, стає більш масивним і важким, то й усю історію людства Фройд вважає історією психозу, що прогресує…

Тепер мені стало зрозуміло, чим саме ця стаття так зацікавила Лізу. У ній ішлося не просто про психологію кожної людини, не просто викладався зміст думок Фройда. У цій статті немовби розповідалося про самого вбивцю. «Жага до вбивства», «війна між “Воно” та “Над-Я”». Війна? Здається, результат війни вже визначився. «Воно» перемогло. «Воно» вирвалося з тенет, у які потрапило. Вирвалося й почувалося цілком вільним.

«Воля» — яке то гарне слово! Як би хотілося бути вільним. І мати змогу не думати ні про що. Тільки… Тільки хіба це можливо? «Усю історію людства Фройд вважає історією психозу, що прогресує». Оце теж цікаво. І, по-моєму, надзвичайно правильно. Як у воду дивився. Людство все більше й більше божеволіє. І ніяк наше «Над-Я» не може перемогти оте наше «Воно». Гм… «Воно» повсякчас знаходить вихід. Не завжди те відбувається у вигляді вбивств чи будь-якого іншого насилля. Але однаково це відбувається…

Недаремно кажуть «божевільний». Така людина вільна від Бога, вона вільна від усіх правил, складнощів, вигаданих суспільством. Точніше, багато з тих правил вигадано не нами самими, а взято з Біблії: «Не вбий!», «Не вкради!» і таке інше. А ця людина вільна.

Якщо вірити Фройду, то вбивство — цілком нормальна для людини річ. Недаремно, отже, є люди, які люблять воювати, битися (наприклад, у боксі чи щось на кшталт). Це потяг до насилля, що прикривається цілком прийнятними для суспільства звичаями. Не просто так, виявляється, у світі було і є так багато воєн. І вони насправді ніколи не скінчаться, бо така людська природа.

Невтілені прагнення «Воно» переходять у неврози. А якщо так, то висновок напрошується такий: виконуючи правила, встановлені суспільством, ми самі вганяємо себе в могилу. Ми самі себе призводимо до власного божевілля. Є люди, які можуть противитися своєму «Воно», є люди, чиє «Над-Я» може те все витримати. А є люди… які не можуть чи й часом навіть не хочуть боротися проти власного «Воно». Отже, саме суспільство створює таких людей.

Не можна постійно йти проти людської природи. Неможливо взагалі йти проти природи. А людина — теж природа. І не кожен захоче йти проти себе самого.

Чи може хтось із нас з упевненістю сказати, що не божевільний? Смішно, але є люди, які неодмінно вигукнуть: «Я точно не божевільний!». І ось тут стає дійсно комічно. Адже будь-який психолог ствердить: «Божевільна людина ніколи не визнає себе такою». А тепер спробуймо знову дати відповідь на поставлене запитання. Смішно.

Ніхто з нас