Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Подвійні міражі 📚 - Українською

Читати книгу - "Подвійні міражі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подвійні міражі" автора Наталія Шевченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 64
Перейти на сторінку:
class="book">Яка ж вона стала худа, з болем думав Геник, усе ще позираючи туди, де пройшла Юля. Шкіра і кістки, дорогий костюм, його подарунок, теліпається на ній, як ганчірка на опудалі городньому, а це ж сорок четвертий розмір! Юля ніколи не була фігуристою красунею, і, приміром, з Аліною її не порівняти, та тоді для нього це не мало значення. І зараз не має. А ще Юля, попри свій зріст, ніколи не горбилася, ходила прямо, як модель. Не те що нині, скрутилася, як баба сторічна, дугою зігнулася…

П’є і риється у смітниках. Ось чим це закінчилося. Він викреслив її зі свого життя, а її життя, певно, вирішило наслідувати його, та викреслило Юлю із себе. Бо те, що з нею тепер — це животіння.

Чому, коли любиш, так важко простити? І чи є речі, які прощати не можна? Він не знав. Не був певен і досі. Деколи йому здавалося, що він вчинив правильно, а часом — що був надто жорстоким, надто безжальним, що горе та лють засліпили його, затьмарили розум… Та що вже думати про це? Нічого вже не поправиш і не повернеш назад. Робиш вибір і живеш із ним, і з його наслідками, якими б вони не були.

— Хто це? — Аліна, тримаючи за руку маленьку Юлю, підійшла до чоловіка. З іншого боку підбіг Ромко, галасуючи: «Хочеш до тата!» Геник вимучено усміхнувся і вхопив сина в обійми. — Ти так дивишся на цю нещасну… Знаєш її?

Геннадій насупився. Він терпіти не міг брехати дружині.

— Уперше бачу, Ліно. Пішли додому.

* * *

— Ксеню, твій вихід!

Ксеня, що сиділа за лаштунками на розкладному стільці, піднялася. Дзенькнули срібні браслети на тонких зап’ястках, світло софітів заграло на штучних діамантах у високій зачісці. Довга срібляста сукня звабливо шелестіла, коли дівчина виходила на сцену, а зал шаленів. Оплески лунали такі, що зривало дах. І нехай сам дах належав звичайнісінькій райцентрівській філармонії, зате на цьому концерті був повний аншлаг. Як і на всіх інших її концертах. У всіх інших залах.

Оксана Дмитрук. Висхідна зірка естради. Співачка з консерваторською освітою. Золотий голос країни. Чарівна, проста у спілкуванні дівчина, без жодних ознак зірковості, незважаючи на безсумнівний талант і сліпучу вроду.

Так писали про неї газети.

Такою вона й була. Чарівною і простою у спілкуванні. Талановитою. Із незагоєною раною в серці.

— Усе ще не можеш забути свого рагуля? — відкопилював губу її продюсер, вкотре зауваживши сумні очі підопічної.

— Сам ти рагуль, — огризалася вона. Заперечувати не було сенсу. П’ять років минуло, як вони розлучилися з Василем. П’ять років, як один день. Один довжелезний, безкінечний, наче гумовий день, ущерть наповнений болем і безнадією, плачем і стогонами, і божевільними, шаленими снами…

Вони були такими молодими. І такими дурними — теж. Не вміли ані поступатися, ані домовлятися, навіть слова такого не знали — компроміс. Побралися ще дітьми, їй шістнадцять, йому двадцять, щойно після армії, та за тямою недалеко від Ксені втік. І за рік із гаком розбіглися. Батьки Ксені лютували, проклинали доньку, всю вину за розрив на неї покладаючи. Баба Галя виявилася мудрішою. Сумно сказала:

— Я була проти вашого шлюбу. А тепер — проти розлучення. Він хороший хлопець, твій Василь. Молодий, щоправда, але час то поправить. Потерпіла б ти трохи.

Ксеня терпіти не хотіла. Запізнілий бунт, що зазвичай у підлітків трапляється — проти батьків, проти приписів суспільства і самої себе, спалахнув у ній диким полум’ям, і загасити його не вийшло. Рвати — так по живому, різати — то без наркозу, відходити — то спалюючи за собою всі мости. Ах, він, такий-перетакий, не розуміє моєї тонкої творчої душі, йому борщів треба і шкарпеток чистих. Про те, чи так уже заважає борщ пісенній кар’єрі, як і про те, що можна попросити про допомогу ту ж саму маму або свекруху, яка тільки рада буде і борщ зварити, і пиріжків напекти, доки невістонька співає, Ксеня навіть не замислювалася. Не всім, звісно, зі свекрухами щастить, а ось їй — поталанило. Оцінила вона це? Та де там! Адже мала чим займатися, окрім того, аби другій мамі в писок зазирати. Тут якраз і продюсер нагодився, знайшов її на якомусь пісенному конкурсі, де вона співала а капела, і журі мало мокрі очі, мокрі щоки і носовички — такі, хоч викручуй. Продюсера, Артура Ліпицького, знаного в естрадних колах як «ліпило звьозд» — похідне від прізвища і від спеціальності, Ксенин спів пробрав до печінок. Можна було би сказати, зачепив за душу, якби душа в нього була… Радше за звичкою, аніж від потреби, пещений тридцятирічний брюнет підкотився до «малявки» з інтимом, але та, не довго думаючи, тицьнула йому під носа золоту обручку і сердито мовила:

— Як то всьо, що вам потрібно, паничку хороший, то курвів ніде не бракує. А як хочте, щоби-м я співала, то сі вгамуйте та дайте спокій. Мені нема коли пустим требувати.

Ошелешений Артур мусив-таки визнати — її правда. Ноги розсувати кожна може. Кого нині здивуєш голими цицьками, кругленькими дупцями та підсмиканими спідничками? А ось добрий голос в шоу-бізі — рідкість, хоч би днем із вогнем шукав. І, попри шалений спротив Ксениних батьків, вони хутенько підписали контракт. Мама сказали: «Квапилися, як на срачку». Мама вміли словом обпекти…

За півроку Ксеня вступила до столичної консерваторії на академічний спів, а ще за рік вони з Василем подали на розлучення. Він сказав, що жона на відстані йому ні до чого. Ксеня фиркнула, крутонула хвостом — ах, так? Ну, тоді і їй не треба чоловік-дальнобійник, не сильно і хотілося. І зробила вигляд, що їй байдуже. Хоча серце кров’ю обливалося, бо кохала Василя кріпко…

Ох, не такі вже й дурні ті гамериканці, що, за чутками, мають моду брати подружжя, як обом за тридцять. Отакий шлюбний вік і треба в конституції прописати, чи де там воно пишеться — тридцять років. Коли трохи є вже в голові, а не лишень вітер між вухами свище. Коли щось уже маєш за плечима, і мудрості стає

1 ... 52 53 54 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подвійні міражі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подвійні міражі"