Читати книгу - "Шлях меча"

– Ти вгадав, Вищий Дан Ґ’єне, – з дивним тремтінням у голосі підтвердив Дитячий Учитель. – Но-дачі запропонував саме цей вихід.

– І що?..

– І я відмовився. Я не знаю, чи прийде Шулма в Кабір, але якби Дитячі Вчителі емірату погодилися на пропозицію Но-дачі – із цього дня, із цієї хвилини Шулма вже була б у Кабірі. А Дзю сказав…

– А я сказав, – різко перервав Наставника Уламок, – що за Шулмою не треба далеко ходити, бо вона вже в Кабірі! Що Но і його приятелі – це і є Шулма! І якщо Звитяжець здатен подумати про те, щоб навчити дітей Придатків убивати – він… він повинен був назавжди залишитися в Кулхані! Добровільно!

Мене вразила блазнева гарячковість. Пропозиція Но-дачі торкнулася, поза всякими сумнівами, якихось дуже особистих Уламкових почуттів – ось лише яких?

І знову ж – скільки йому років?

– Доказуй, Наставнику, – трохи нижчим тоном буркнув Дзютте. – Все, не пхатимуся більше…

– А нічого доказувати, – відгукнувся Дитячий Учитель. – Пішли вони. Треба бути іржею зіпсованим, щоб не зрозуміти: не дамо ми із Дзю юних Придатків псувати. І самі не будемо, й іншим закажемо. А вони, втікачі з Шулми, не дурніші від нас були. Маленький Шото – той ледь не з середини розмови звіром на мене дивився, а брати Саї у дверях затрималися й кажуть: «Бачиш, Но, ми тебе попереджали… Чистенькі вони всі тут, а ми тепер брудненькі – не будуть нас у Кабірі слухати. Прийде Шулма, навчить чистеньких паскудитися – та пізно буде. Будуть п’яні шулмуси Звитяжцями володіти, а самі Звитяжці Придатками стануть. О ні, не дамо ми чистеньким ось так, через чистоту душевну, здохнути! Наш бруд дешевший і простіший – самі, самі навчитеся, чому слід… хочете чи не хочете». Не зрозумів я спершу, про що це Саї, а як перше вбивство в Хаффі сталося, тоді зміркував – але пізно.

– Чому пізно? – запитав я.

– Ти вже майже навчився вбивати, – тихо відповів Дитячий Учитель. – Маскін Сьомий із Харзи – вчиться. Це лише ті, кого я знаю. І про кого знаю. Хто наступний? Шешез? Місячний Кван? Ґвеніль? – а я саме його підозрював у сприянні Саям і Но-дачі! Вовча Мітла? Хто?! Може – я?!.

– Або Уламок, – не подумавши, припустив я.

Дзютте промовчав – що саме по собі було дивно – але промовчав він так, що якраз мені й стало не по собі. Було в його мовчанні щось спільне з мовчанням Фархада іль-Рахша, яке загрожує прорватися скаженим дзвоном: «Заради клинків Муніра кличу руку аль-Мутанаббі!»

І чому, чому я навіть після всього, що сталося, такий жахливо легковажний? Кажу, не подумавши; пхаюся, куди не слід; сміюся, коли варто бути серйозним, і навпаки…

Уперше я подумав, що, з погляду багатьох кабірців, я можу виявитися в чомусь схожим на Дзютте Уламка. Он вона яка, личина блазня…

– А чому ти не розповів про все Шешезові? – поцікавився я, адресуючи це запитання Дитячому Вчителеві. – Розповів би, і Шешез напевно вжив би якихось заходів…

– А він і вжив, – гірко усміхнувся маленький ятаган. – Просто повірити в Шулму й погрозу Но-дачі для Шешеза було не легше, ніж повірити, приміром, у тих же Тьмяних. Ото він і повірив… у все одразу. Поговорив з тобою про Тьмяних, провів опитування про доцільність турніру, доручив нам наглядати за тим, що відбувається, довірив харзійцю Маскіну Сьомому пошук Тьмяних або хоч кого-небудь; прислухався до пропозиції Дзю виготовити для твого Придатка нову руку… А крім того, не пхався, куди не слід. Яких іще заходів ти чекав від Шешеза фарр-ла-Кабіра, Єдинороже?

– Та… інших, – промимрив я.

– Інших… Для інших заходів треба вміти те, чому нас учать утікачі з Шулми! Ось так…

Слабкий шерех – і в дверях зринув силует Придатка. Я впізнав його – тепер мені все легше було розрізняти й Придатків, і ті дрібні деталі, які виявляли зміну їхнього настрою. У дверях стояв Друдл. Придаток Уламка й Дитячого Вчителя.

Ні, крім Чена, я нікого більше з них не міг наразі називати інакше, як Придатками. Та й добре… не все зразу.

– Заговорилися ми зовсім, – як ніде нічого, заявив Дзютте. – А спати й далі не хочеться. Ходімо, Наставнику, прогуляємося по холодку, охолонемо… Спи, Єдинороже, і не сердься, що розбудив. Відчуваєш, який я ввічливий став? Це все твій вплив облагороджує…

Придаток Друдл нечутно наблизився, Дзютте й Дитячий Учитель улаштувалися в нього за поясом – і за мить не спав у кімнаті лише я.

Та невдовзі і я задрімав.

І побачив сон.

Я висів у чорній оксамитовій безконечності, виблискуючи оголеним клинком. Крижана імла слабко мерехтіла численними іскорками, і я здогадувався, що кожен тремтячий вогник – це Звитяжець, дуже далекий від мене й тому такий же самотній і беззахисний перед мовчазним і байдужим мороком.

Слабкий брязкіт почувся звідкись іззнизу – якщо тут були верх і низ. Я придивився – і побачив крихітну зеленкувату кульку. Як тоді, на вулиці Сом-Рукха, коли сколота з ґарди вбитого Шамшера бронзова кулька відкотилася до глиняного дувалу…

Щойно я про це подумав, як одразу відчув власну вагу й гігантською блискавкою помчав назустріч зростаючій кульці, простромлюючи порожнечу, розсікаючи хмари, розсовуючи плоть земну