Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

— Коли не знаєте, я вам допоможу, — люб'язно запропонував Адальберто. — Заголовок книжки в перекладі звучить так: «Про обертання небесних кіл». А написав її польський каноник Микола Коперник, — пілот говорив з повагою. — Це великий і сміливий учений. Він не побоявся навіть самого папи римського, його кардиналів, інквізиції… Всупереч церкві, яка вчить, що Земля стоїть у центрі Всесвіту, Коперник у своєму трактаті довів, що в центрі Всесвіту стоїть не Земля, а Сонце… Тридцять років працював учений над своєю книгою. Він помер зовсім недавно — 24 травня 1543 року і—тільки подумайте! — саме в день виходу своєї книжки з друку… Бідолаха вчасно залишив білий світ, бо ченці, не задумуючись, спалили б його на вогнищі.

— Про Коперника я читав. Він перший довів, що Земля обертається навколо Сонця, — сказав Федя.

— Що ви? — замахав руками Адальберто. — Ще задовго до Коперника, за двісті років до народження Ісуса Христа, грецький учений Арістарх писав про це. Я можу показати вам його книгу «Про розміри й відстані Сонця і Місяця». Цей трактат я теж маю… Чого тут критися: книги — моя пристрасть. Щоправда, більшість із них написана латиною, та це дрібниця. Захочете, навчу вас латинської мови. Тим паче, що й з іспанською, даруйте, у вас не все гаразд.

Федя щиро подякував.

— Мабуть, ви подумали, чи маю я право бути вашим наставником? Можете не турбуватись: я лиценціат, скінчив Сорбоннський університет у Парижі. А це, як відомо, дає право викладати.

Кудряш зніяковів, аж зашарівся.

— Ні, ні, я нічого такого не подумав, просто я хотів попрохати про інше… Коли можна, щоб разом зі мною вчився і Ніанг…

— Я не заперечую, але як подивиться на це сеньйор Дієго?

— Без Ніанга я не хочу.

— Федю, — несміливо вмішався Ніанг, — навіщо я тобі? Ти білий, я чорний… Вчися сам.

— Якщо ти ще раз так скажеш, я перестану з тобою дружити…

— Ну, гаразд, — перебив Адальберто і стишив голос: — Хай приходить і Ніанг. Тільки про це знаємо лише ми троє. Це наша таємниця, а то можуть бути всякі пересуди і всім нам нагорить. Згода?

— Ніанг! Ніанг! — долетів голос Доменіко. — Дон Дієго кличе!

Федя хотів було спинити Ніанга, але той уже побіг на виклик капітана.

Адальберто завів Кудряша до своєї каюти.

— Знаєте, що я вам пораджу, — довірливо мовив він, — не підкреслюйте свою дружбу з негром. Припустимо, що я вас розумію, але чи зрозуміють інші? Багато хто дивиться скоса на ваші стосунки з Ніангом. Ви йому дозволили звертатись до себе на «ти», дозволили сидіти в своїй присутності… Втім, не буду все перелічувати, ви, певно, самі добре розумієте…

Федя спохмурнів.

— Даремно ви ображаєтесь, мої поради щирі. Те саме сказав би я і рідному синові. Ви молоді, даруйте мені, ще недостатньо знаєте життя. Не сперечаюсь, можливо, у вашому герцогстві і не надали б такого значення дружбі з негром… Але в нас на це дивляться зовсім по-іншому. І біда загрожує швидше Ніангові, ніж вам. Ще римляни казали: «Що дозволено Юпітерові, не дозволено бикові»… — Він багатозначно замовк, далі заговорив знову — Ніангові не простять панібратського ставлення до вас. Ви стоїте на різних щаблях суспільної драбини. Ви — на її вершині, він же — з самісінького низу. Пробачте мені, для вас це розвага, примха, а він може накласти головою. Кожному своє… Ось хоч би я. Мій батько — прекрасний лимар. У свій час його вважали за першого майстра… Та він лимар, а я його син. 1 найнікчемніший ідальго стоїть на сто голів вище за мене. А якийсь нікчемний гранд — вище всякого ідальго. Так влаштований світ. І що б я не робив, хоч би як відзначився — однаково залишаюсь сином лимаря, не більше! Я воював за інтереси короля, не раз важив життям, але це нікого не цікавить. Для всіх цих ідальго і грандів я був і зостався вихідцем з простого люду.

«Як вони всі надають значення походженню! — розмірковував Федя. — Тут це найголовніше, байдуже — що ти таке, важливо, ким ти народився, хто твої батьки».

І знову закралася тривожна думка: «А що, як дізнаються, хто він, Федя, насправді? Адже мій прапрадід був кріпаком у графа Потоцького. Мій дід—кріпильник на шахті в Горлівці. І в нашому роду ніхто ніколи не був шляхтичем… Шляхетне походження, голуба кров — які дурниці все це! Спробуй заговорити про це в Києві — засміють або й подивляться як на ошалілого… А втім, чому тут дивуватися? В царській Росії теж тільки дворяни мали всі права. Та й між ними була різниця. Так, у Пажеський корпус приймали лише генеральських дітей».

— А мені, сеньйоре Адальберто, байдуже, хто якого походження, для мене головне — що він за людина.

— Можливо, для вас і байдуже, так мені… — з серцем сказав пілот, — мені це не байдуже! Був би я ідальго — переді мною відкрилися б усі дороги. Я був би паном, я наказував би, а не наказували б мені… Все життя я страждаю від свого низького походження! І розповів я вам це не випадково. Не знаю, як у вас в Променистеанії, а в нас навіть на ідальго, що заведе дружбу з чорношкірим, дивитимуться з презирством. Скажу по секрету, що ваші стосунки з Ніангом не подобаються дону Дієго. На його думку, ви своєю поведінкою порушуєте принципи моралі.

Адальберто замовк. Мовчав і Федя. його мучило запитання: «Навіщо пілот завів усю цю розмову? Яку мету він переслідує? Може, як Луїс, сподівається, що я візьму його в своє «герцогство», тільки робить це тонше, розумніше, ніж конопатник?.. А може, я помиляюсь і тільки погано думаю про людину? Можливо, все це він каже щиро? Просто надивився я на всяких педро й гуго і тепер у кожному шукаю щось темне — віроломство, підступність, хитрість, провокації…— І знову в Кудряша закрався сумнів. — А раптом