Читати книгу - "Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер"

Артеміс, Батлер і Джульєтта сиділи навколо сто­лу. Гноми-техніки протирали їхні скроні дезінфек­тантами.

— Я тут подумав...— почав Батлер.

— Нічого не кажи,— перервав його кентавр.— Про вік, еге ж?

Батлер кивнув.

— Багато людей знають мене сорокарічним. Не можна ж їх усіх стерти.

— Ми вже подумали про це, Батлере. Попрацю­ємо над твоїм обличчям лазером, доки ти будеш не­притомний. Приберемо омертвілу шкіру. Ми навіть пластичного хірурга привезли, щоб зробити тобі кілька ін’єкцій і розгладити зморшки.

— Що колотимете?

— Жир,— пояснив кентавр.— Візьмемо з одного місця і перенесемо до іншого.

Така ідея особливого ентузіазму у Батлера не ви­кликала.

— Цей жир,— обережно запитав він,— не з мого ж заду, еге ж?

Фоулі якось невтішно фиркнув.

— Ну, він не з твого заду.

— Поясни.

— Дослідження показують, що з усіх ельфів гно­ми живуть найдовше. Існує такий собі Полл Дайн, якому вже за дві тисячі років переступило. Ти хіба ніколи не чув, як кажуть «гладенький, як дупа у гнома»?

Батлер відштовхнув техніка, який намагався при­ладнати йому до скронь електроди.

— Ти хочеш сказати, що в мою голову зроблять ін’єкцію жиру з гномської дупи?

Фоулі знизав плечима.

— Така ціна молодості. Піксі на західному узбе­режжі добряче платять за таку процедуру.

— Я не піксі,— прогарчав Батлер.

— А ще ми привезли гель, що підфарбує все во­лосся, що ти можеш виростити в майбутньому, і піг­мент, щоб приховати пошкоджені клітини на твоїх грудях,— квапливо продовжив кентавр.— Коли ти прокинешся, зовні будеш молодим, незважаючи на старі нутрощі.

— Дуже розумно,— похвалив Артеміс.— На мен­ше я і не чекав.

Увійшла Холлі з Мульчем на буксирі. На гномі були наручники, і вигляд він мав дуже жалюгідний.

— Хіба це справді необхідно,— канючив він,— після всього, що ми пережили разом?

— На карту поставлено мій значок,— відповіла Холлі.— Командир наказав або повернутися із то­бою, або не повертатися зовсім.

— І що мені робити? Віддати свій жир?

Батлер закотив очі.

— Тільки не це.

— Не хвилюйся, Доме,— хихикнула Джульєтта.— Ти нічого не пригадаєш.

— Відключить мене,— сказав Батлер.— Швидше.

— І не кажи,— підтримав його Мульч і спробував потерти свої сідниці.

Холлі зняла з нього наручники, але далеко не віді­йшла.

— Він хотів попрощатися, тож ми і прийшли.— Вона штовхнула гнома в плече.— Ну, прощайся.

Джульєтта підморгнула.

— Прощавай, смердючко!

— Бувай, невдахо!

— Не гризи більше цементні стіни.

— Не смішно,— огризнувся Мульч.

— Хто знає, може, ми ще колись побачимось.

Гном кивнув на техніків, що готували жорсткі диски.

— Якщо і побачимося, дякувати цим людям, то буде вперше.

Батлер опустився на коліно, щоб опинитися на одному рівні з гномом.

— Бережи себе, друже. Тримайся подалі від гоб­лінів.

Мульч здригнувся.

— Навіщо ти мені нагадав?

На екрані, установленому ЛЕПівськими офіцера­ми, з’явилося обличчя Рута.

— Може, ви двоє хочете одружитися? — гримнув він.— Не розумію, чому стільки емоцій. Через десять хвилин ви, люди, навіть імені цього злодія не прига­даєте!

— Командир на зв’язку,— сказав один із техніків, хоча це і так було очевидно.

Мульч повернувся до маленької камери, що крі­пилася на екрані.

— Джуліусе, будь ласка. Хіба ти не розумієш, що всі ці люди завдячують мені своїм життям? Це для них дуже емоційна мить.

Обличчя Рута почервоніло. Мабуть, через пере­шкоди.

— Мені начхати на ваші зворушливі миті. Я тут, аби переконатися, що стирання пам’яті пройшло гладенько. Якщо я добре знаю нашого друга Фаула, то він тримає кілька тузів у рукаві.

— Ваші підозри, командире,— сказав Артеміс,— пусті.

Але ірландський підліток ледь стримував посміш­ку. Усі знали, що він приховав кілька предметів, аби відновити спогади, ЛЕП лишалося їх знайти. Остан­нє завдання.

Артеміс підвівся і підійшов до Мульча Діггумса.

— Із усіх ельфів тебе мені не вистачатиме більше за всіх. Яке б майбутнє ми мали разом!

Мульч мало не просльозився.

— Твоя правда. З твоїм мозком і моїми талантами...

— Не кажучи вже про відсутність моралі,— втру­тилася Холлі.

— Жоден банк у світі не почувався би в безпеці,— закінчив гном.— Який шанс ми втратили.

Артеміс щосили намагався виглядати щирим. Це дуже важливо для наступного етапу плану.

— Мульче, я знаю, що ти ризикував життям, коли зраджував родину Антонеллі, тож я хочу тобі дещо подарувати.

У Мульчевій уяві виникли трастові фонди й офшорні рахунки.

— Немає потреби. Справді. Хоча я був неймо­вірно хоробрим, адже на мене чекала смертельна небезпека.

— Саме так,— кивнув Артеміс і зняв із шиї золо­тий медальйон.— Знаю, що це небагато, але для мене він має велике значення. Я хотів лишити його собі, але зрозумів, що за кілька хвилин він нічого для мене не значитиме. Мені б хотілося, аби він був у тебе. Ду­маю, Холлі не заперечуватиме. Маленька згадка про наші пригоди.

— Ага,— погодився Мульч, хапаючи медальйо­на.— Пів-унції золота. Чудово. Ти що, банк пограбу­вав, Артемісе?

Артеміс затримав руку гнома.

— Справа не завжди в грошах, Мульче.

Рут витягнув шию, намагаючись краще роздиви­тись.

— Що там таке? Що ти передаєш заарештова­ному?

Холлі взяла медальйон і піднесла його до камери.

— Просто золота монетка, командире. Я сама дала її Артемісу.

Фоулі покосився на круглячок.

— Власне, так ми вб’ємо двох хробаків. Медаль­йон може викликати певні спогади. Не дуже велика вірогідність, але таке цілком можливе.

— А другий хробак?

— У Мульча буде на що дивитися у в’язниці.

Рут кілька секунд подумав.

— Гаразд. Хай лишається. А тепер ведіть зааре­штованого до транспортеру і закінчимо справу. У мене зустріч з Радою через десять хвилин.

Холлі вивела Мульча, і Артеміс зрозумів, що справді шкодує, що гнома немає поруч. І більш того, шкодує, що спогади про цю дружбу можуть наза­вжди зникнути.

Техніки налетіли на них, як мухи. За кілька секунд усі люди в кімнаті мали електроди приєднаними до скронь і зап’ястків. Кожен комплект електродів тяг­нувся через нейтральний трансформатор до плазмо­вого екрана. На моніторі спалахували спогади.

їх уважно роздивлявся Фоулі.

— Ще зарано,— заявив він.— Відкалібруйте до шістнадцяти місяців тому. Власне, зробіть три роки. Не