Читати книгу - "Після падіння, Денніс Ліхейн"

«Ця людина, — нагадала вона собі, — буквально ладна зняти із себе плащ і віддати іншому».

Коли вони повернулись, Ендрю, здавалося, цікавився всіма присутніми в залі, крім Рейчел. Він пофліртував з однією працівницею «Делакруа Ламбер», потеревенив із Меліссою, доволі довго поговорив із Калебом (при цьому в них обох були дуже похмурі обличчя) і напрочуд швидко напився. Щонайбільше за годину після прибуття його почало регулярно хитати.

— Він ніколи не вмів пити, — зауважив Браян, після того як Ендрю збив зі спинки стільця сумку одного зі стажерів, а тоді перекинув стілець, намагаючись виправити ситуацію.

Коли впав стілець, усі засміялися, хоча це, схоже, мало кому здавалося кумедним.

— Цей хлопець — кайфолам, — сказав Браян. — І завжди ним був.

— Звідки ти його знаєш? — запитала Рейчел.

Браян її не почув.

— Дозволь я з цим розберуся.

Він підійшов до Ендрю й допоміг йому поставити стілець. Поклав руку йому на передпліччя, а Ендрю відсмикнув його, перекинувши наполовину повну гальбу пива на барній стійці.

— Браю, ти що, наркотою мене накачав?

— Усе гаразд, — подав голос Калеб. — Усе гаразд. Усе гаразд.

Із другого кінця стійки надійшов із напруженим обличчям бармен Джерод, небіж Ґейл і фанат кросфіту.

— У вас тут усе нормально?

— Ендрю? — промовив Браян. — Цей пан питає, чи все в нас нормально. У нас усе нормально?

— Та супер-пупер, бля. — Ендрю віддав честь барменові.

Джерода це роздраконило.

— Коли що, пане, я можу домовитися, щоб вас відвезли додому. Ви мене розумієте?

Ендрю перейшов на яскравий британський акцент.

— Так, люб’язний шинкарю. І я щиро волів би не перетинатися сьогодні з місцевими поліціянтами.

Джерод наказав Браянові:

— Посади свого приятеля в таксі.

— Гаразд.

Джерод підняв гальбу, яка впала за барну стійку. Та, що цікаво, не розбилася.

— Він досі тут.

— Я над цим працюю, — озвався Браян.

Ендрю на той час уже набурмосився і замкнувся в собі, як справжній п’яничка, що розкаявся. В юності Рейчел бачила, як її мати та двоє материних бойфрендів ходили зі схожими обличчями, коли сповнений жалю день переходив у сповнену жалю ніч.

Ендрю зняв зі спинки стільця свою спортивну куртку, мало не перекинувши і його.

— У тебе досі хата в Бейкер-Лейк?

Рейчел гадки не мала, до кого він звертається. Дивився він на підлогу.

— Ходімо, — сказав Браян.

— Бля, та не мацай мене.

Браян високо здійняв руки, наче кучер у диліжансі на Дикому Заході під час пограбування.

— Там, бля, геть неторкана місцина, — провадив Ендрю. — Втім тобі, Браю, завжди подобалася дичавина.

Він незграбно поплентався до дверей, а Браян пішов за ним, так і не опустивши рук остаточно.

На тротуарі майже одночасно сталося дві події: приїхало таксі, а Ендрю замахнувся на Браяна.

Браян із легкістю ухилився від удару, а тоді спіймав нестійкого Ендрю, наче жінку, що зомліла у старому фільмі. Поставив його на ноги й дав йому ляпаса.

Це бачили всі. За цією драмою стежили, відколи вони вийшли з бару. Кілька молодих стажерів охнули. Ще кілька засміялись. Один юнак сказав:

— Блін. Таки не треба дойобуватися до боса.

Як у швидкості, так і в невимушеній легкості цього ляпаса було щось таке, завдяки чому він здався вдвічі жорстокішим.

Так дають ляпаса не людині, що становить загрозу, а докучливій дитині. У ньому відчувалося презирство. Ендрю заворушив плечима, захитав головою, і стало ясно, що він ридає.

Рейчел побачила, як її чоловік сказав щось таксистові, який вийшов із таксі й намагався відмахнутися від грошей за поїздку, не пускаючи до свого таксі потенційно небезпечного п’яницю.

Але Браян вручив водієві кілька банкнот, а той їх узяв. Тоді вони разом запакували Ендрю на заднє сидіння, і таксі поїхало вздовж Тремонт-стріт.

Повернувшись до бару, Браян неначе здивувався, що хтось уважно за цим стежив. Узяв Рейчел за руку, поцілував її та сказав:

— Вибач, що так вийшло.

Їй досі не йшов із голови той ляпас, його невимушена жорстокість.

— Хто він?

Вони пішли до стійки, і Браян замовив шотландського віскі, сунув Джеродові п’ятдесят баксів за труди й повернувся до Рейчел.

— Один мій давній друг. Неприємний, дошкульний давній друг, який так і не пристосувався до дорослого життя. У тебе такі є?

— Ну звісно. — Вона надпила його віскі. — Тобто колись були.

— Як ти їх позбулася?

— Це вони мене позбулися, — зізналася вона.

Це його зачепило. Вона бачила, як до нього прийшов біль, і тієї миті відчула до нього дуже сильну любов.

Браян простягнув ту саму руку, якою дав ляпаса другові, і погладив її по щоці.

— Дурні, — прошепотів він. — Дурні вони всі були.

18

Культурний шок

Увесь ранок після вечірки Рейчел ґуґлила у стані похмілля, тимчасом як Браян вийшов на пробіжку вздовж річки.

Спершу вона пошукала назву «Відколи я на тебе запав». На першій сторінці, як вона й очікувала, не було нічого, крім посилань на версії цієї пісні. На другій сторінці вона знайшла згадку про серію телесеріалу «Закон Лос-Анджелеса», який показували, коли вона була в початковій школі. Рейчел пам’ятала, як її мати ревно дивилася той серіал, а одного разу затулила долонями рота, коли одна його персонажка, жінка з високою зачіскою і широкими лацканами, впала в шахту ліфта. Рейчел відшукала серію «Відколи я на тебе запав» на IMDb, і її опис не викликав у неї жодних асоціацій.

На третій сторінці вона знайшла посилання на фільм 2002 року з Робертом Гейсом, Вівікою А. Фокс, Крісті Ґейл і Бреттом Алденом, а також зірковими гостями Стівеном Дорффом і Ґері Басі. Клацнувши по посиланні, вона побачила повідомлення про помилку: мовляв, сайту більше не існує. Тож Рейчел відкрила нове вікно й заґуґлила «Відколи я на тебе запав фільм 2002».

Навіть коли конкретики додалося, більшість посилань, що висвітилися, вели до пісні. Щоправда, нарешті трапилось одне на сторінку «Відколи я на тебе запав/Травень і грудень (2002) відеокасета eBay». Коли Рейчел клацнула по посиланні, воно привело її до скриншота з касетного відеозапису на eBay. Функція збільшення не дала нічого, та Рейчел усе-таки наблизила його достатньо, щоб розгледіти обличчя двох головних акторів. За хвилину впізнала в чоловікові хлопця, що