Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

Але як Віктор не намагався, йому не вдалося більше затуманити Насті розум. Дівчина відразу зрозуміла, з якою метою він влаштував цю фіктивну романтичну вечерею. Ймовірно, Тім проговорився про ангіну, і тепер чоловік намагається таким чином загладити провину. Але не виходить на цей раз ні ввічливим ставленням, ні брязкальцем з діамантом викликаючого розміру.

Настя тільки зараз зрозуміла, що у неї таких прикрас була вже велика скринька, і кожну з них вона одягала по одному разу, не тому що не подобалися їй, а просто, тому що не встигала зношувати, як Свіридов дарував вже наступне. Раніше не доводилося замислюватися над їх кількістю, а зараз раптом задалася питанням, чому він так часто дарував прикраси. Загладжує таким чином свої гріхи перед нею?

Не допомогли ні слова любові, ні пояснення, що він дико скучив за день, ні спроба зайнятися сексом. Перед нею більше не було колишнього Віктора Свіридова - її коханого чоловіка, від якого вона так відчайдушно хотіла народитили дитину. Заради якого свого часу відклала власне життя на другий план, і для якого не раз просила грошей у батька, допомагаючи тим самим чоловікові зміцнитися і встати на ноги.

- Настя, в чому справа? - роздратовано запитав Свіридов, послаблюючи краватку і розуміючи, що дівчина не ведеться на його ласки. Сидить, схожа на статую, навіть погляд потускнів. Зазвичай, подарунками йому вдавалося підняти їй настрій, а сьогодні щось йшло не за звичним сценарієм.

- Скажи, навіщо ти збрехав Тіму? - дівчина взяла келих з налитим шампанським, а потім поставила його назад, так і не пригубивши.

- Про що збрехав? - роблено здивовано вигнув брову чоловік.

- Ти знаєш про що не принижуй мене брехнею, - грубо відповіла Настя, настороживши Віктора.

- Про ангіну, чи що? - розвів руками той, намагаючись надати собі якомога більше безтурботний вигляд. - Так заради тебе і сказав. Ти ж не любиш всі ці заходи. Знаєш, що я часто ходжу на зустрічі, часу можу тобі приділити мінімум, плюс курси твої.

- Ти ж послав курси до біса, коли вирішив взяти мене з собою? Або це була частина вистави?

- Якої вистави, Настя? - ще більш роздратовано огризнувся чоловік, плеснув собі в келих віскі з бару. Шампанське так і не знадобилося. - Що ти верзеш?

- Я думаю, нам варто розійтися. - Віктор навіть поперхнувся від несподіванки.

- Що?

- Розійтися. - рішучість так ясно читалася в очах дружини, що Свіридову стало не по собі. Минулого разу, коли вона про це говорила, в її словах ще були емоції, зараз його дружина, яка завжди випромінювала дику енергетику, була подібна до холодної статуї, і саме це і лякало. Відсутність емоцій.

- З чого б це раптом?

- А це не раптом, Вітя. Це вже давно не раптом. Ти брешеш іншим, знаходячи причини, щоб не брати мене з собою нікуди, принижуєш перед знайомими, навіть на танець вчора тебе покликала я, а не ти мене. Вдома майже не ночуєш, суцільні роз'їзди.

- У мене професія така ... - не встиг договорити, як Настя перервала.

- Та знаю я. Але твоя професія не заважає тобі ці дні бути зі мною, а ти зі мною тільки спиш і їси. В інший час, навіть якщо ми знаходимося поруч, ти де завгодно, але не зі мною.

- Настя, ти говориш дурниці.

- Гаразд, досить, - дівчина втомлено потерла лице, розуміючи, що повністю вимотана і морально, і емоційно. Навіть на розмови немає сил. Їй просто хочеться лягти і щоб ніхто не чіпав. Особливо Свіридов. - Ми повернемося додому і вирішимо, як все це краще зробити.

- Що зробити?

- Роз'їхатися. Розлучитися. - Настя встала, але Віктор раптом грубо схопив її за лікоть, перед цим з гуркотом поставивши на стіл келих. Віскі розплескалося по скатертині, залишаючи рвану пляму.

- Ти з глузду з'їхала? Яке розлучення, Свіридова? – промовив зі злістю, стискаючи її руку досить відчутно.

Настя смикнула рукою, вириваючисьї з його хватки, і зробила крок назад. В очах людини, яку вона колись любила, палахкотів лютий вогонь. Темний такий, божевільний. І начебто неконтрольований.

- Звичайне розлучення. Люди розлучаються, коли від їхніх колишніх відносин залишаються одні спогади, а нинішні приносять тільки біль.

- Біль? - голосно гаркнув той, хто ще недавно порошинки готовий був здувати, а потім відвернувся, глибоко вдихнувши і руки в волосся запустив. Через кілька секунд обернувся і схопив Настю за плечі. - Кохана, давай ти заспокоїшся, і ми все обговоримо вдома, добре? Я не згоден на розлучення, чуєш? - до себе смикнув і до грудей притиснув, всередині яких серце билося. Насті колись здавалося, що воно їй належить, серце його черстве. Очі запалило від образи і нерозуміння. Її чоловік буває таким різним. Холодним, відстороненим, а коли справа доходить до сварок - змінюється, перетворюючись і стаючи еталоном ідеального чоловіка. Проблема в тому, що через деякий час все повертається на круги своя до наступної сварки. І знову ці замкнуті кола.

- Може не розлучення, але хоча б пожити окремо. Нам потрібно зрозуміти, чи потрібні ми ще один одному.

- Звичайно, потрібні, дурненька моя!

- Пусти мене, - вимучено прошепотіла одними губами, вже втомившись від таких гнітючих думок і одночасно вивільняючись з його рук. - Ми ще все обговоримо. Тільки я не думаю, що це допоможе. Того, що пов'язувало нас спочатку шлюбу вже немає.

На наступний день Віктор приніс Насті дорогу елегантну яскраво-червону сукню в підлогу для концерту, з неглибоким, але вигідно підкреслюючим повні груди, декольте. Сукня ідеально підійшла за розміром і сіла на струнку фігуру, як влита. Дівчина все ж погодилася піти на концерт. Підводити чоловіка і демонстративно не прийти, викликавши у його колег обговорення за спиною, вона б не посміла, хоч образа все ще гризла зсередини. Настя сама наклала макіяж. Цей навик дістався їй від матері, яка завжди виглядала ідеально, не вдаючись до послуг фахівців. Вона і Настю встигла свого часу навчити правильно фарбуватися. Яскраво виділені очі, вкриті темно - сірими тінями і висвітлені у внутрішніх куточках очей додавали образу дівчини сексуальності, якої у неї і так було хоч відбавляй. Прозорий блиск для губ підкреслював їх чуттєвість. Чорні туфлі на високих підборах, яких майже не було видно під подолом сукні, але в той же час вони підводили Настю на цілих п'ятнадцять сантиметрів, ставили дівчину врівень з моделями. Віктор не міг надивитися на цей твір мистецтва, створений природою і великодушно подарований йому нею. Любив він красивих жінок. А точніше мав до них слабкість. Настю свого часу помітив саме тому. Не сказати, що закохався відразу, просто завжди хотілося бачити поруч саме таку жінку. Яскраву. Виразну. Дорогу. І зараз Віктор відчував хворобливе збудження, спостерігаючи, як його дружина вистукує каблуками по розкішному холу готелю, в якому вони зупинилися. Якби не її вчорашній вибрик, чоловік би ще півгодини тому завалив би дружину на ліжко і трахнув, широко розвівши стрункі ноги і утримуючи за підбори, щоб вибити з неї всю пиху. Але зараз ніяк не можна. Не той у неї настрій. Треба бути обережним, ввічливим, що Свіридов найбільше не любив. Але дурні думки про розлучення потрібно вивітрити з порожньої головки його благовірної, щоб ті не прийняли загрозливий характер і не встали на шлях втілення в реальність планів.