Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

- Це ще гірше ніж «перехожа»! – пирхнула вона і проігнорувала руку хлопця. Зістрибнула на дах. Гордовито задерла ніс і пройшла вперед. – Ну, і що ми тут робимо? Ай! – загриміли цвяхи. Кора застрибала на одній нозі, тримаючись за носок чобота. – Дідько! – на фоні пирхнув зі сміху Себастьян.

- Вибач-вибач. Кхм, кхє-кхє, - вдав, що кашляє. – Небезпечно йти на зустріч, не знаючи хто прийде і що станеться. Ми почекаємо прибуття цього незнайомця на даху. З безпечної відстані. Ходімо, - Чейз підійшов до краю даху і оцінив відстань до складу тканин.

«Відстань не велика, але щоб не ризикувати…» - озирнувся довкола. Хутко пройшов до дошок. Прибрав верхні промоклі. Віднайшов суху, міцну на вигляд, достатньо широку. Повернувся назад до краю і перекинув її між дахами. М’яким граційним рухом перестрибнув відстань і тихо приземлився на інший бік. Всміхнувся до себе. Повернувся до Кори, що стояла на іншій будівлі.

- Давай, - сперся однією ногою на край дошки, простягнув їй руку. – Нумо.

- Сумніваєшся в мені, Себ?

Здивуватись тому, що вона назвала його коротким іменем – не встиг. Кора з розбігу відштовхнулась від краю і м’яко приземлилась прямо поруч із Чейзом. Легенько всміхнулась. Але зачепилась ногою за дошку, почала прогинатись назад за край. Себ спритно підхопив її під тонку талію і втримав на місці. Кора вчепилась руками в його плечі.

- Не сумніваюсь. Але хіба так важко зробити по-моєму, крихітко? – легка посмішка торкнулась його вуст.

Кора опустила очі. Її дихання збилось. Вона швидко вибралась з його рук, залишаючи по собі легкий солодкий аромат. Себастьян заховав задоволену посмішку і обійшов широкий дах складу тканин. Зупинився посередині, біля великого квадратного виступу.

- Нам щастить.

Хлопець підійшов до брезенту в дальньому кутку. Відкинув його. Дістав звідти два дерев’яних ящика. Поставив довкола виступу. Дістав шматок тканини і протер те, що виявилось скляним отвором у даху. Тепер, хоч і погано, та їм було видно що відбувається всередині. Ще два великі шматки тканини були застосовані, як підстилки. Себастьян сів з одної сторони, спершись спиною на ящик та вперши ноги у виступ.

- Прошу, - запросив він жестом Кору.

Дівчина не стала сідати поруч. Перетягнула ящик із підстилкою так, щоб сидіти навпроти нього. Чейз підкотив очі і пирхнув.

- Непогано, - схвалила вона.

- Можеш поспати, я розбуджу, коли хтось з’явиться.

- Іще чого! – обурилась Кора. Може їй і хотілось спати, але пронизливий осінній вітер не дав би цього зробити.

- Ти плакала? – раптом запитав Себастьян вивчаючи її поглядом.

- Ні! З чого ти взяв?

- В тебе очі червоні.

- Це від вітру!

- І температури.

- Немає в мене температури! – заперечила вона, але хлопець знав – це брехня. Він відчув її жар, коли Кора стояла поруч. І підмітив те, як мерзлякувато вона веде плечима. І те, як посиніли її губи.

Себастьян підвівся. Обійшов Кору зі спини. Покопирсався в ящику і за мить на її плечі лягла хутряна матерія. Він повернувся на своє місце і зустрів її здивований погляд.

- Що? Очікувала, що я стягну з себе піджак і, як справжній джентльмен в книжках, віддам його тобі?

- О, ні! На жаль, лицарство більше не в моді.

- Хочеш сказати, що я не схожий на лицаря? Я віддав тобі свій піджак минулого разу! Пригадуєш?

- Ти зрізав з мене одяг посеред вулиці, пригадуєш? – перекривляла вона. Якби вони не знали контексту, прозвучало б неоднозначно, та навіть так вони обоє зніяковіли. – Кхм… Ем… Дякую, за це, - стисла вона плечима. – І за новий одяг, - її щоки налились яскраво-червоним.

Пакет з одягом Чейз залишив під її дверима. Себастьян одразу відмітив про себе, що цілком вгадав з розміром і йому це полестило. Він цілу годину описував зріст та приблизні об’єми Кори продавцю. А потім ще дві години обирав кольори сорочок, брюк, костюмів, тонку чи товсту смужку, горизонтальну чи вертикальну. Але його самовпевненість добив відділ білизни.

Себастьян не планував в нього заходити, та привітні дівчатка біля магазину забалакали його мало не до смерті. Схопили під руки та й потягли. Себастьян Чейз залишив там не тільки купу грошей, але й впевненість в собі, разом з невинністю його очей. Звичайно він бачив жіночу білизну і до цього моменту, але не ті шнурівочки, що мало не під ніс тикали йому продавчині. Вилетів він звідти червоний, як буряк і присоромлений, наче підліток.

От і зараз вуха Себастьяна почервоніли, коли підсвідомість підкинула чергове незручне запитання: «Чи надягла Кора те, що він купив там?» Просто відмахнутись від цих думок не вийшло. Зелені очі все поглядали у бік дівчини, що куталась в хутряну тканину. Хлопець затулив обличчя руками і закусив щоку зсередини. Глибоко вдихав нічне холодне повітря. Відволікти його змогло питання:

- Що за ритуал такий?