Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

—Дякую, ваша світлосте.

Секретар кивнув і зник.

Джуліус стояв біля дверей, дивлячись, як він іде. Нарешті, задоволено зітхнувши, зачинив двері й повернувся на своє місце в центрі кімнати.

— А зараз, містере Гершайммере, можливо, ви будете ласкаві перейти до справи?

— Гадаю, це займе не одну хвилину, — простягнув Джуліус. А потім різко змінив тон: — Руки вгору або я стріляю!

Якусь мить Краменін сліпо дивився у велике дуло револьвера, а потім з майже комічним поспіхом скинув руки над головою. На ту мить Джуліус вже склав йому ціну. Чоловік, з яким він мав справу, був ницим боягузом — решта мала пройти легко.

— Це образа! — скрикнув росіянин високим істеричним голосом. — Образа! Ви хочете мене вбити?

— Ні, якщо говоритимеш тихіше. І не треба кидатися до того дзвоника. Отак краще.

— Чого ви хочете? Не треба гарячкувати. Пам’ятайте, моє життя має надзвичайну цінність для моєї країни. Можливо, на мене звели наклеп...

— Я впевнений, — сказав Джуліус, — що той, хто наробить у тобі дірок, зробить послугу людству. Але можеш про це не хвилюватися. Я не збираюся вбивати тебе в цю прогулянку — тобто якщо будеш розважливим.

Росіянин скулився перед суворою погрозою в очах супротивника. Облизав сухі губи.

— Чого ви хочете? Грошей?

— Ні. Я хочу Джейн Фінн.

—Джейн Фінн? Я... ніколи не чув про неї.

— Ти кляте брехло! Ти чудово знаєш, про кого я.

— Кажу вам, я ніколи не чув про цю дівчину.

— А я тобі кажу, — відпарирував Джуліус, — що Малюка Віллі просто розриває від бажання спустити курок!

Росіянин помітно сполотнів.

— Ви не посмієте...

— О, ще і як посмію, синку!

Певно, Краменін упізнав у його голосі щось, що свідчило про впевненість, адже похмуро сказав:

— Ну? Припустімо, я знаю, про кого ви кажете — що з того?

— Зараз ти мені скажеш — просто тут — де її знайти.

Краменін похитав головою.

— Я не смію.

— Чому?

— Не смію. Ви просите неможливого.

— Боїшся, га? Кого ж це? Містера Брауна? А, стрепенувся! Отже, така людина існує? А я сумнівався. І сама лише згадка про нього лякає тебе на смерть!

— Я бачив його, — повільно промовив росіянин. — Говорив з ним віч-на-віч. І лише потім про це дізнався. Він був один з юрби. Я не повинен зустрітися з ним знову. Хто він насправді? Я не знаю. Але знаю одне: він той, кого варто боятися.

— Він не дізнається, — сказав Джуліус.

— Він знає все — і його помста блискавична. Навіть я — Краменін! — не стану винятком.

— То ти не зробиш того, про що я прошу?

— Ви просите неможливого.

— Що ж, тебе, звісно, шкода, — бадьоро сказав Джуліус. — Але світ загалом лише виграє.

Він підняв револьвер.

— Стійте! — заверещав росіянин. — Ви ж не збираєтесь мене застрелити?

— Звісно, збираюся. Я завжди чув, що ви, революціонери, дешево цінуєте людське життя, та, мабуть, коли йдеться про власне життя, то різниця є. Я дав тобі лише один шанс врятувати свою брудну шкіру, а ти не хочеш ним скористатися!

— Вони мене вб’ють!

— Що ж, — лагідно промовив Джуліус, — справа за тобою. Але я от що скажу. Малюк Віллі страшенно серйозний, і на твоєму місці я ризикнув би спробувати удачі з містером Брауном!

— Вас повісять, якщо ви мене застрелите, — нерішуче пробурмотів росіянин.

— Ні, чужинцю, тут ти помиляєшся. Ти забуваєш про долари. До справи візьметься велика юрба адвокатів, які знайдуть якогось високочолого лікаря і врешті-решт скажуть, що в мене з головою не в порядку. Кілька місяців я проведу в тихому санаторії, мій психічний стан покращиться, лікарі знов оголосять мене здоровим, і все скінчиться щасливо для малюка Джуліуса. Гадаю, я зможу витримати кілька місяців усамітнення, щоб позбавити світ від тебе, але не обманюй себе, що мене за це повісять!

Росіянин повірив йому. Корумпований сам, він цілковито вірив у силу грошей. Він читав про американські процеси над убивцями, доволі схожі за сценарієм на те, що описав Джуліус. Він сам купував і продавав правосуддя. Мужній молодий американець з характерним тягучим голосом узяв над ним гору.

— Я рахуватиму до п’яти, — продовжував Джуліус, — і, гадаю, якщо ти даси мені дорахувати до чотирьох, то можеш більше не турбуватися про містера Брауна. Може, він надішле тобі квітів на похорон, але ти їх не понюхаєш! Готовий? Починаю. Один... два... три... чотири...

Росіянин перервав його скриком:

— Не стріляйте. Я зроблю все, що хочете.

Джуліус опустив револьвер.

— Я сподівався, що ти дослухаєшся до здорового глузду. Де дівчина?

— У Гейтхаузі, в Кенті. «Естлі-Прайорз» — так називається заклад.

— Вона ув’язнена там?

— Їй не дозволено полишати дім, хоча там доволі безпечно. Маленька дурепа втратила пам’ять, хай їй грець!

— Уявляю, як це дратувало тебе та твоїх друзів. Як щодо іншої дівчини — тієї, яку ви виманили тиждень тому?

— Вона теж там, — похмуро відповів росіянин.

—Добре, — сказав Джуліус. — Хіба не чудово все складається? І яка гарна ніч для прогулянки!

— Якої прогулянки? — спитав Краменін, ошелешено дивлячись на нього.

—До Ґейтхауза, звісно. Сподіваюся, ти любиш автомобільні прогулянки?

— Про що ви? Я відмовляюся їхати.

— Не втрачай глузд. Ти ж бачиш, я не такий шмаркач, щоб залишити тебе тут. Ти одразу ж подзвониш своїм друзям от із цього телефона! А! — Він побачив, як спав з лиця інший. — От бачиш, у тебе все схоплено. Ні, сер, ви поїдете зі мною. Це твоя спальня по сусідству? Іди туди. Ми з Малюком Віллі підемо слідом. Надягни тепле пальто, так буде слушно. Хутряна оторочка? Оце так соціаліст! Що ж, ми готові. Ідемо вниз і надвір крізь вестибюль, туди, де чекає моє авто. І не забувай, кожен дюйм твого тіла в мене на мушці. Так само добре я можу стрелити і з кишені пальта. Одне слово, навіть погляд на когось із тих лакеїв у лівреях, і в канцелярії вогню та сірки з’явиться новеньке обличчя!

Разом вони спустилися сходами й вийшли до автівки, що чекала на них. Росіянина тіпало від гніву, їх оточували працівники