Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

– Вітаємо тебе, Володарю Мертвих. Думаю, знаєш ти, навіщо ми сюди прийшли, витрачаючи зайвий раз сили та час?

– Звісно, ​​знаю, велика. Але моя відповідь негативна, як і раніше. Вибач, але навіть не просіть.

Миле обличчя дівчини скривилося в гримасі невдоволення.

– Очікувано, звичайно, але ми сподівалися, що ти передумаєш, у зв'язку з прийдешнім.

Олександр Крименос перевів погляд із кігтів сови, що стискала волосся його співрозмовниці, на практично готову садову скульптуру.

– То що ж прийде, життєдайна? Розкажи, раз ти тут.

Голова, хмикнувши, почала говорити. І з кожним словом довкола ставало все темніше.

– Вже прокинувся той, хто може бачити як дві з нас. Погляд його ще слабкий, поки навіть правнуки наші здатні сховатися від нього. Але не пройде й десяти зим, як він стане причиною загибелі одного з Великої Трійки еллінів. Потім впадуть і Сніговий Мудрець, і Блідий Світильник Темряви. І на своїх плечах Той, Хто Бачить, принесе в цей світ забутий усіма Жах Хаосу. І рухне світ, яким ми його знали!

Наприкінці промови маг уже стояв разом із совою та головою на триметровому п'ятачку світла, а довкола – клубилася суцільна темрява. І паростки цієї темряви немов намагалися пробратися за коло, до двох співрозмовників.

– Отже, все-таки Увага Хаосу. – Задумливо промовив некромант. А потім – вперше за весь час подивився співрозмовниці в очі.

– Знаєш, Клото, мені було б дуже цікаво познайомитися з володарем такого… хвилюючого Знамення особисто. Сподіваюся, у нього вистачить розуму і спритності не померти раніше, ніж його Подих набуде повної сили. А щодо світу… Світопорядки будуються і обсипаються, як карткові будиночки. Чи вам не знати цього, мої дорогі? Переживемо і це невеличке потрясіння.

– Ти зовсім не хочеш нас слухати, так, старий маразматик? – Прохрипіла жінка, краса голови якої почала блякнути, ніби вона почала старіти і розкладатися одночасно з жахливою швидкістю.

– Не бачу поки що приводів для паніки, а вам, о Всезнаюча, треба берегти сили.

– Цинічний індик, – хрипіла голова, вже більше схожа на стару, що померла, ніж на красуню, – який же ти все-таки…

Домовити голова не змогла – обсипалася порохом під ноги господаря будинку. Темрява відступила і Олександр знову був у своєму маєтку. Атмосфера в якому за його нетривалої відсутності радикально змінилася.

Сприйнявши появу сторонніх сутностей і зникнення свого повелителя, як атаку, всі приховані і явні охоронці маєтку розвели бурхливу діяльність. І якби їх з Клото діалог продовжився трохи більше, хто знає, чим би це скінчилося.

– Відбій. Жодних ворогів. Це була мила розмова з дуже шановною гостею. Займайтеся своїми справами.

Негайно десятки безтілесних підлеглих мага, серед яких були і стародавні привиди, здатні доставити проблем навіть могутнім магам, і енергетичні вампіри, і навіть кілька вищих духів – знову стали невидимими, розчинившись на тлі особняка. А охоронці з плоті частково знову набули вигляд прислуги особняка, частково повернулися на дах будівлі у вигляді статуй, а деякі просто закопалися в землю.

– Та які ви в мене нервові всі... І до чого б це?.. – Пробурмотів собі під ніс вищий маг Смерті, з дивним виразом обличчя розглядаючи закінчену садову скульптуру у вигляді жінки в оточенні трьох відданих доберманів.

***

Настрій був просто чудовий! А все тому, що день вийшов суперпродуктивним. Я здолав цього директора школи Даші, Дениса Юрійовича. Зателефонував від його імені до банку, відповів на всі перевірочні питання та попросив зробити переказ грошей. Все, що є на рахунку, перекласти на «мою» улюблену школу ментальної арифметики для дітей «Little Dreamer». Назбирав Денис Юрійович, на хвилинку, три мільйони зелені. Так, це був не перший і навіть не другий грант, від якого «відкусив» аферист. Тільки цього разу мужик вирішив «зіграти по-крупному» і не розмінюватися на дрібниці. Звичайно, представниця банку, з якою я спілкувався з приводу переказу, почала дуже сумніватися. Така велика транзакція – справа серйозна. Мені запропонували відеоконференцію.

Так я дізнався, що Голос Грому ще чудово накладає ілюзії. Якби я знав про це раніше, не довелося б влаштовувати клоунаду з відрощуванням бороди і голінням налисо… Ілюзія Дениса Євтушенка, навішена на мене Голосом Грому, спрацювала ідеально. Відкривала рота синхронно зі мною, кліпала очима і взагалі виглядала, як належить. Щоправда, моторошно було бачити себе спочатку в дзеркало, а потім і в мініатюрці Скайпу, коли мені таки зателефонувала менеджер банку. Але ілюзія впоралася на відмінно, мене побачили, зі мною поспілкувалися, я підтвердив всі «свої» дані, відповів знову на всі перевірочні питання – і операцію було погоджено. А усі свідоцтва того, що Євтушенко роками займався шахрайництвом – анонімно надійшли до поліції.

Далі мене порадував уже мій власний, нещодавно відкритий, банківський рахунок. До цього я відправив його Ярому, наказавши нараховувати туди всі надходження від продажів золота. І ось там з'явилося семизначне поповнення… Перше, але не останнє, що тішить. Усвідомлення того, що я, несподівано, стану незабаром дуже багатою людиною, накривало мене якось... поступово, чи що. Ось начебто і розумію це. Але все одно наче не зі мною відбувається. Мабуть, психіка не вивозить так багато радикальних змін у житті на одиницю часу.