Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"

Ділан та Лукар сіли в машину, намагаючись не втратити Кейт з поля зору. Її автомобіль уже від’їжджав, і вони, не гаючи часу, рушили слідом. Ділан дивився на дорогу, силкуючись відігнати нав’язливі думки: чому Кейт передумала? Чому раптово вирішила їм допомогти? Раніше вона була категорично проти, а сьогодні — їде попереду, ведучи їх до невідомого майбутнього. Його це не радувало. Навпаки, це змушувало його нервувати.

На противагу йому, Лукар був у піднесеному настрої. Вперше за довгі місяці він відчував, що ось-ось опиниться на крок ближче до інформації, яка допоможе знайти брата. Ця думка підганяла його нетерплячість, викликала хвилювання, що віддавалося у кінчиках пальців. Він відкинувся на сидінні, із задоволенням спостерігаючи за дорогою, що змінювалася за вікном. Але думки про Ділана та Кейт не давали йому спокою.

— Ти казав, що між вами нічого не було, — нарешті порушив мовчанку Лукар, розглядаючи профіль Ділана. — Але, судячи з того, що вона все-таки вирішила допомогти, я чомусь не дуже вірю в це «нічого».

Ділан глянув на нього спідлоба. Йому не хотілося розмовляти, особливо на цю тему.

— У нас не було сексу, — коротко відповів він, повертаючись до дороги.

Лукар посміхнувся, вловивши щось цікаве в голосі Ділана.

— То щось все-таки було? Бо, знаєш, якщо ти навіть не займаючись сексом їй доставив задоволення…

— Я не доставляв їй задоволення, — зітхнув Ділан, зціпивши пальці на кермі.

— Тобто вона просто вирішила допомогти? — Лукар примружився, досліджуючи реакцію друга.

Ділан стримано кивнув, хоча насправді його гризло те саме питання. Чому вона погодилася? Він пам’ятав холодність у її голосі, коли вони востаннє говорили. Але сьогодні щось змінилося.

— Ти ж її чув, — нарешті сказав він. — Це буде не безкоштовно. Думаю, не варто їй казати, що твій батько заморозив твої рахунки.

Лукар знизав плечима.

— Твої рахунки працюють?

— Ні.

— Ну тоді скажемо, що оплата буде після. Якщо вона допоможе, я впевнений, батько не буде проти заплатити їй.

Ділан усміхнувся, але в цій усмішці не було нічого веселого.

— Твій батько не буде проти посадити тебе в клітку. І мене поруч. І знаючи його вдачу, клітка у відьом буде  здаватися  раєм у порівнянні з тим, що він приготував вже  для нас.

Лукар пирхнув.

— Ти занадто драматизуєш. Я впевнений, батько не настільки злий.

— А ти наївніший, ніж здаєшся на перший погляд.

Вони проїхали ще кілька кілометрів у тиші. Лукар знову відкинувся на сидінні, задумливо поглядаючи у вікно. Його впевненість у власній правоті була непохитною.

— У будь-якому випадку, якщо грошей не буде, — нарешті сказав він, повертаючись до Ділана з лукавою усмішкою, — ти якось розрахуєшся з нею.

Ділан зітхнув і похитав головою.

— Ну це точно. Якщо грошей не буде, то шукатимуть уже нас із тобою.