Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Я думала, що знала все, або майже все про розкіш – мені довелося бувати у певній кількості дуже дорогих будинків і працювати на дуже багатих людей. Але тоді я завжди помічала, що все це – зароблене, повністю відповідає смакам, і то не надто вишуканим, свого власника. А тут… Це була розкіш поколінь. 

Зала не переливалася дорогоцінними кристалами, не світилася золотом і сріблом. В ній майже не було стін – натомість величезні вікна у десяток метрів висотою відкривали вид на місто – величезне місто з засніженими дахами, сотнями людей, що кудись поспішали, десятками карет і незліченною кількістю чарів, що розливалися повсюди, куди тільки падало око. 

І навіть коли я відсторонилася від Ардена, аби зробити кілька кроків у бік найближчого вікна, нитки чарів не зникли – вони все ще літали в повітрі, проникали крізь камені стін, скло, мої пальці, двері…

– Вражає, правда? – Арден опинився за моєю спиною, і його прозоре відображення у склі злегка посміхнулося. – Вітаю у Кандоліні. 

Певно, йому не було потрібне підтвердження від мене, що я ніколи не була тут раніше. Все життя Розмарі проходило у межах графства Елмор, хоч і у протилежній частині від тієї, де розташовувався Зимовий замок. 

Рука чоловіка зависла над моїм плечем, а рот округлився, наче він збирався щось сказати. Але тільки-то з його губ зірвалося перше слово, двері, на які я дивилася раніше, рипнули, відкриваючись. 

Арден насупився, і це підказало мені, що він нікого тут не чекав. 

– Любий, ти справді прибув!

Висока жінка у темно-багряній сукні ідеального крою зайшла у залу, легко похитуючи стегнами. Вона була гарна, хоч вже й не молода. Її бронзове волосся підтримував срібний обруч з дорогоцінним камінням, а на пальцях блищало всього кілька перснів, але у їхній вартості сумніватися точно не доводилося. 

Втім, вона завмерла, щойно помітила не тільки чоловіка, але й ще одну фігуру – тобто мене. І тільки в цю мить я зрозуміла, наскільки близько Арден опинився до мене: його дихання ледь не лоскотало волосся мені на шиї, і шкірою я прямо відчувала його тепло. За мить я зробила широкий крок вперед, повертаючи ситуації яку-не-яку пристойність. 

Арден за моїм плечем ледь чутно зітхнув. 

– Так. Як і обіцяв, мамо.