Читати книгу - "Лють"

Він досі вважав дислексію своєю особистою поразкою. Хоч би скільки Енджі його підштрикувала і навіть благала, він не хотів звертатися по допомогу. На той час, коли вони познайомилися, Вілл уже навчився різноманітних фокусів, щоб приховати свою проблему, і Енджі не сумнівалася, що вчителі вважали його цілковитим тупаком. На його нинішній роботі все було так само. Він використовував кольорові теки, щоб знаходити справи, і різні типи паперу, щоб розрізняти їх за текстурою.

У школі Енджі писала за нього контрольні за чверть й диктанти з предметів, які не мала жодного бажання опановувати. Вона мусила цілісінькі ночі слухати його магнітофон, поки він слухав книжки, запам’ятовуючи цілі абзаци, щоб наступного дня відповідати в класі. На час випуску він працював у десять разів більше за інших учнів, але насилу складав іспити. А потім він вступив до коледжу.

Енджі ніколи не розуміла, чому це все для нього так важливо. З його статурою і зовнішністю Вілл міг вирости серцеїдом того типу, до яких завжди тікала від нього Енджі. Натомість він був тихим, сором’язливим, з тих хлопців, які закохуються в першу дівчину, яка їм дасть. Не те щоб Вілл був закоханий в Енджі. Авжеж, він любив її, але любити й бути закоханим — то різні речі. Він прагнув її товариства, бо добре її знав — це те саме, що ходити в одні й ті самі ресторани та купувати ті самі харчі. Вона була чимось добре знайомим, безпечною гаванню. Їхні стосунки більше нагадували зв’язок між братом і сестрою, які занадто опікуються одне одним і (так уже сталося) займаються сексом.

Та й із сексом не все так гладко. Природа щедро наділила Вілла чоловічим знаряддям (до того, як почала пити протизаплідні пігулки, Енджі мала діафрагму завбільшки з обідню тарілку), але існувала велика різниця між тим, щоб тримати молоток і влучно вдаряти по голівці гвіздка. Протягом років вони помітно просунулися від першого незграбного разу в комірчині прибиральника в дитбудинку, тож тепер, коли в них був секс, вони нагадували двійко незграбних дітлахів, які крадькома перепихаються за спиною у батьків, а не дорослих людей, що кохаються. Вони завжди вимикали світло й майже не знімали одягу, наче секс був їхньою ганебною таємницею. Костюм-трійка, у якому Вілл був того вечора, нітрохи б не здивував її насправді. Що більше одягу Вілл міг натягти, щоб сховати своє тіло, то щасливішим він був.

То була якась чудасія космічного масштабу, бо Енджі знала, що під одягом у нього прекрасне тіло. Коли він напружувався, вона відчувала рельєфні м’язи на його спині, її руки обнімали тугі вигини його сідниць, а ноги огортали його сильні литки, коли вона підіймалася йому назустріч.

Та він соромився свого тіла, неначе шрами могли сказати щось погане про нього самого, а не про людей, які їх завдали. Повністю роздягненим вона його не бачила щонайменше дванадцять років. Саме це й стало приводом для їхньої останньої сварки. Вони були в нього на кухні, як і того вечора. Вілл спирався на стійку, а Енджі сиділа на столі й кричала на нього.

— Ти хоч розумієш, — казала вона йому, — що я не маю ні найменшого уявлення, який ти на вигляд?

Він спробував зіграти під дурника.

— Ти бачиш мене щодня.

Енджі так вгатила кулаком об стіл, що він підскочив. Вілл ненавидів гучні звуки, сприймав їх як сигнали того, що йому зроблять боляче, хоч тепер цілком міг себе захистити.

Запала тиша, тільки годинник цокав у вітальні. Зрештою він кивнув і сказав:

— Добре.

І розстебнув сорочку. Під нею, звісно, була майка, і коли він почав її знімати, Енджі підійшла до нього і поклала руки на його руки.

То була вона. Вона сама не змогла на нього дивитися, не змогла витримати нагадувань про те, що він пережив. Його шрами належали не тільки йому. Вони були сувенірами з їхнього дитинства, символами чоловіків, які знущалися з неї, матері, яка обрала голку замість рідної дочки. Енджі могла перекидатися гола з незнайомцем на задньому сидінні машини, але не могла змусити себе поглянути на тіло чоловіка, якого любила.

— Ні, — сказала вона. — Я так більше не можу.

— Хто він? — запитав Вілл. Завжди був «він».

Наступного дня вона подзвонила його шефині, Аманді Ваґнер, і сказала їй, що Вілл носить у кишені диктофон, щоб записувати всі їхні розмови.

— А я чогось думала, що ти його друг, — сказала тоді Аманда.

Енджі сказала у відповідь якусь грубість, але в глибині душі знала, що це правильний вчинок, правильний для Вілла. Єдиний шанс жити нормальним життям і пізнати бодай якогось щастя він мав без неї. І вона розридалася, коли поклала слухавку. Може, йому там і непогано жилося, у тому гірському анклаві, але Енджі сумувала за ним страшенно. Насправді їй бракувало його, наче якійсь дурній школярці.

А потім та сучка перевела його назад в Атланту. Такий цінний розум не мусить пропадати в горах, заявила Аманда. Крім того, Вілл надто їй подобався, щоб вона тримала його подалі. Щодо Вілла, то іншої такої людини, яка б найбільше годилася на роль його матері, у нього не було. Вони вдавали, що ненавидять одне одного, поводилися, наче двоє котів, що оцінюють одне одного перед бійкою, проте Енджі знала, що вони одна команда, хоч і незлагоджена. Вона вміла розпізнавати знаки.

Слід віддати їй належне, Аманда прийшла до Енджі з візитом ввічливості, щоб повідомити про переведення.

— Твій хлопець повернувся[29].

Гострий язик Енджі працював на автопілоті.

— Хей-ла, хей-ла, — відповіла вона рядком із пісні.

Хоча Енджі вже кілька тижнів знала, що новий кабінет Вілла розташований у тій будівлі, де працювала вона сама, і морально підготувалася до несподіваної зустрічі з ним, та таки була приголомшена, коли Вілл того ранку вийшов з ліфта. Побачити його з тим козлом Майклом Ормвудом було наче отримати удар у живіт. Більшу частину дня Енджі намагалася вигадати причину побачитися з ним. Вона знала, що після роботи він одразу їде додому. Він ні з ким не зустрічався, і як знала Енджі, ніколи не був з іншою жінкою (не рахуючи мастурбації від ще однієї маленької шльондри в дитбудинку).

Години повзли, як черепахи, і Енджі відчула, що від бажання побачити його в неї стискається живіт. Заарештувавши трьох