Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Країна Мумі-тролів. Книга друга 📚 - Українською

Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга друга"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Країна Мумі-тролів. Книга друга" автора Туве Маріка Янссон. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 67
Перейти на сторінку:
Вітрогонка.

— Ой, щось шкряботиться у подолі моєї спідничини, — сполошилася Маленька Мю, глянувши собі на коліна, але нічого там не побачивши.

— То мої налякані мишки, — пояснила Вітрогонка. — Не ворушися, вони зараз підуть собі…

У ту мить Крижана Пані пройшла повз купальню. Можливо, вона зазирнула досередини крізь вікно, бо враз потягло холодом, а розпечена до червона залізна пічка зблідла. Невдовзі усе минулося. Невидимі мишки засоромлено зістрибнули з колін Маленької Мю, усі кинулися до вікна.

Крижана Пані стояла біля самого берега, порослого осокою, спиною до купальні, нахилившись над чимось у снігу.

— Там білченя, — сказала Вітрогонка. — Воно забуло, що треба сидіти вдома…

Крижана Пані схилила своє вродливе обличчя над білченям і знічев’я почухала його за вушком. А воно заворожено дивилося на неї, просто у холодні блакитні очі Пані. Крижана красуня усміхнулася і пішла далі.

А бідолашне білченя залишилося лежати догори лапками, застигле й скоцюрблене.

— Біда, — понуро буркнула Вітрогонка, натягаючи на голову шапку.

Вона відчинила двері, хурделиця увірвалася досередини. За якийсь час Вітрогонка повернулася і поклала білченя на стіл.

Невидимі мишки вмить принесли гарячої води, загорнули бідолаху в теплий рушник, але марно. Лапки його так само сумно стирчали догори, вусики навіть не здригнулися.

— Воно зовсім мертве, — діловито констатувала Маленька Мю.

— Принаймні побачило щось прекрасне перед смертю, — мовив тремтячим голосом Мумі-троль.

— Твоя правда, але зараз воно однаково нічого не пам’ятає, — заперечила Мю. — А я маю намір зробити собі теплу муфточку з його хвоста.

— Не смій! — обурився Мумі-троль. — Хвостик зостанеться разом з ним у могилці. Ми ж поховаємо білченя, правда, Вітрогонко?

— Гм, — відповіла Вітрогонка. — Невідомо, чи велика втіха мертвому від його хвоста…

— Не кажи раз у раз, що білченя мертве. Будь ласка! — попросив Мумі-троль. — Це так жахливо.

— Якщо хтось мертвий, то мертвий, — лагідно пояснила Вітрогонка. — Оце білченя з часом стане землею. А згодом на тому місці виросте дерево, по якому гасатимуть нові білченята. Хіба ж то так сумно?[8]

— Може, й ні, — змушений був погодитись Мумі-троль, шморгаючи носом. — Та у будь-якому випадку завтра його треба поховати, неодмінно разом з хвостом. Слід влаштувати пристойний похорон!

За ніч купальня дуже вихолола. Хоч вогонь усе ще горів у пічці, однак було помітно, що невидимі мишки втомилися. Під покришкою кавника, якого Мумі-троль приніс із дому, утворилася смужка криги.

Мумі-троль, зрештою, відмовився від кави на знак трауру за білченям.

— Мусиш мені дати мій купальний халат, — сказав він урочистим тоном. — Мама казала, що на похоронах усі мерзнуть…

— Відвернися і полічи до десяти, — звеліла Вітрогонка.

Мумі-троль відвернувся до вікна, почав лічити.

Коли дійшов до восьми, Вітрогонка уже зачинила двері до шафи і простягнула йому блакитний купальний халат.

— О, ти пам’ятала, що мій халатик блакитного кольору, — зрадів Мумі-троль.

Він запхав лапки до кишень, але сонячних окулярів там не виявилося, натомість знайшлося трохи піску та білий кулястий камінець. Мумі-троль стиснув камінчик у лапці. У його округлості немов причаїлося літо, здавалося, камінець ще навіть зберігав тепло сонячного проміння.

— У тебе такий вигляд, наче ти помилився і прийшов не на ту гостину, — шпигнула його Маленька Мю.

Мумі-троль навіть не глянув у її бік.

— То ви йдете на похорон чи ні? — запитав він суворо.

— Звичайно, йдемо, — потвердила Вітрогонка. — То було не таке вже й погане білченя.

— Особливо його хвостик, — додала Мю.

Вони загорнули білченя у стару купальну шапочку і вийшли на колючий мороз.

Сніг поскрипував під їхніми лапами, а з рота вихоплювалися клуби морозяної пари. Носи так задеревіли, що навіть наморщити їх не вдавалося.

— Але ж міцно хапає! — захоплено вигукнула Маленька Мю, стрибаючи по кризі.

— Може, ти б стрибала не так жваво, — дорікнув Мумі-троль. — Усе ж похорон, а не розвага!

Він не міг глибоко дихати, бо морозне повітря перехоплювало подих.

— Я ніколи не знала, що у тебе є брови, — зацікавлено приглянулася до Мумі-троля Маленька Мю. — Вони побіліли, і вигляд у тебе ще кумедніший, ніж звичайно…

— То мороз начепив брови, — суворо зауважила Вітрогонка. — А тепер помовч, бо ні ти, ні я нічогісінько не тямимо в похоронах.

Мумі-троль від тих слів повеселів. Він приніс білченя до свого будинку і поклав перед сніговим конем. Потім видряпався мотузяною драбиною, заліз через вікно і опинився у теплій сонній вітальні. Мумі-троль перетрусив усі шухляди, перевернув усе догори дном, але не знайшов того, чого шукав. Тоді підійшов до маминого ліжка і прошепотів своє запитання їй на вушко. Мама зітхнула, перевернулася на інший бік. Мумі-троль знову зашепотів.

І ось нарешті Мама з глибоким усвідомленням своєї ролі берегині традицій заговорила крізь сон: «Жалобні стрічки… у моїй шафі… на верхній поличці… праворуч…» За мить вона уже знову поринула у глибокий зимовий сон.

Мумі-троль витягнув зі сховку під сходами розкладну драбинку, добрався до горішньої полиці у маминій шафі, де знайшов пачку з усіляким непотребом, який іноді теж може придатися: чорні жалобні стрічки і золоті стрічки для великих банкетів, ключі від будинку і колотило для розбивання бульбашок у шампанському, клей для порцеляни і запасні латунні кульки до ліжок…

Мумі-троль повернувся до друзів з пов’язаним чорною стрічкою хвостом. Вітрогонці він почепив на шапочку маленьку чорну кокарду. А Маленька Мю категорично відмовилася від будь-яких жалобних декорацій.

— Не вважаю доречним демонструвати своє горе чор— ною кокардою! — заявила вона.

— Якщо у тебе справді горе, я ладен погодитися з тобою, — ущипливо відказав Мумі-троль. — Але ж у тебе його немає…

— Твоя правда, — погодилася Маленька Мю. — Я не вмію сумувати. Лише веселитися або сердитися! Хіба допоможе білченяті мій смуток? А розсердившись, скажімо, на Крижану Пані, я могла б її укусити за ногу. Тоді б вона добре подумала, перш ніж чухати за вушком білченят лише за те, що вони такі милі та пухнасті.

— Щось у цьому є, — мовила Вітрогонка. — Але й Мумі-троль, як не дивно, має рацію. Що робимо далі?

— Я викопаю ямку у землі. Ось тут гарна місцинка, де улітку ростуть ромашки.

— Але, мій маленький любий друже, — з тугою в голосі заперечила Вітрогонка, — земля замерзла на кістку. У неї навіть коника-стрибунця не закопаєш!

Мумі-троль безпорадно дивився на неї й мовчав. Усі мовчали. Саме в ту мить сніговий кінь нахилив свою білу голову й обережно понюхав білченя, запитально поглянув своїми очима-люстерками на Мумі-троля, спроквола помахуючи хвостом-мітлою.

Водночас заграла на флейті сумовиту мелодію одна з невидимих мишок.

1 ... 53 54 55 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Мумі-тролів. Книга друга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Країна Мумі-тролів. Книга друга"