Читати книгу - "Айвенго"

— Сер Ледачий Лицарю, п'ю за твоє здоров'я, — сказав самітник. — Я високо ціную твою доблесть, але досить низької думки про твою скромність. Якщо хочеш поборотися зі мною рівною зброєю, я тебе по-дружньому та з братньої любові так оброблю, що на цілих дванадцять місяців відучу від гріха зайвої цікавості. Лицар випив із ним і попросив призначити вид зброї.

— Та немає такої зброї, починаючи від ножиць Даліли та копійчаного цвяха Яелі й аж до меча Голіафа, — відповів самітник, — з якою я був би тобі до снаги… Але якщо вже ти доручаєш мені вибір зброї, що ти скажеш, друже мій, про такі дрібнички?

З цими словами він відімкнув інший прикомірок і витягнув звідти два палаші та два щити, які зазвичай носили йомени. Лицар, який стежив за його рухами, помітив у цьому другому потайному прикомірку два чи три відмінні луки, арбалет, зв'язку прицілів для нього й шість сагайдаків зі стрілами. Між іншими предметами, що далеко не личать для осіб духовного звання, у глибині темного прикомірка впала йому в око арфа.

— Ну, брате паламарю, обіцяю тобі, що більше не чіплятимусь з образливими запитаннями, — сказав лицар. — Те, що я бачу в цій шафі, дає відповіді на них. Крім того, я помітив там одну річ, — тут він нахилився й сам витяг арфу, — на якій змагатимуся з тобою набагато охочіше, ніж на мечах.

— Мабуть, сер лицар, — сказав самітник, — що тебе недаремне прозвали Ледарем. Зізнаюся, ти здаєшся мені дуже підозрілим чолов'ягою. Проте ти — мій гість, і я не випробовуватиму твою мужність інакше, як за твоїм власним бажанням. Сідай, наповни свій келих, будемо пити, співати й веселитися. Коли знаєш гарну пісню, завжди будеш приємним гостем у Копменгерсті, поки я є настоятелем при каплиці святого Дунстана, а це, Бог дасть, протриває доти, поки замість сірої ряси не покриють мене зеленим дерном. Ну, чого ж ти не п'єш? Наливай чару повніше, тому що цю арфу тепер не швидко настроїш. А ніщо так не прочищає голос і не загострює слух, як чара доброго вина. Що ж до мене, я люблю, щоб винце пробрало мене до кінчиків пальців; отоді я можу спритно перебирати струни.

Розділ XVII

Надвечір, перше ніж засну,

Грубеньку книжку розгорну,

Що оповість життя святих.

Які не знали слова гріх.

А догорить свіча моя –

З молитвою лягаю я.

……….

Та хто втече від суєти,

Щоб мир і спокій віднайти,

Зречеться пристрасті й чуття

За плин самітного буття?

Т. Вортон

оча гість охоче виконав пораду гостинного самітника, однак досить довго вовтузився з арфою, перш ніж її наладував.

— Мені здається, святий отче, — сказав він, — що тут бракує однієї струни, та й інші в поганому стані.

— Ага, то ти помітив це? — сказав самітник. — Виходить, ти майстер своєї справи. Вино і пунш, — додав він, багатозначно звівши очі до неба. — Все лихо від вина і пуншу. Я вже казав Але-ну з Вибалки, північному менестрелеві, що після сьомого кухля краще не чіпати арфи. Але дуже вже він упертий, з ним не домовишся… Друже, п'ю за успіх твого виступу.

Сказавши це, він з поважним виглядом спорожнив свій келих, увесь час похитуючи головою при спогаді про п'яного шотландського співака.

Тим часом лицар абияк налагодив струни і після короткої прелюдії запитав господаря, що йому більше до вподоби: заспівати сірвенту мовою французьких трубадурів або ж серенаду мовою італійських менестрелів, або віреле, або баладу простонародною англійською мовою?

— Баладу, баладу, — сказав самітник. — Це буде краще за будь-яку французьку нісенітницю. Я найчистіший англієць, сер лицар, такий самий англієць, яким був мій заступник святий Дунстан, а він, напевно, так само цурався цих сірвенту і віреле, як чортових ратиць. У мене в келії співаються лише англійські пісні.

— Ну добре, — погодився лицар, — я спробую пригадати баладу, складену одним саксом, якого я знав у Святій Землі.

Виявилося: якщо лицар і не був майстерним менестрелем, то принаймні його смак розвився під впливом наставників. Голос його, від природи грубуватий, мав невеликий діапазон, та був добре розроблений. Тому він співав дуже непогано й міг би задовольнити й вимогливішого критика, ніж наш самітник; лицар співав виразно, то протяжливими, то задерикуватими звуками, відтіняючи слова й надаючи силу й значення віршам.

ПОВЕРНЕННЯ ХРЕСТОНОСЦЯ

Здійснив герой лицарський чин –

Вертає з Палестини він.

Під тягарем хреста не впав,

Хоча сліди страшних забав

Лишились на його щиті,

Який він кидає до стіп

Своєї леді — й біля стін

Світлиці вже співає він:

"Чарівна леді! Лицар твій