Читати книгу - "Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі?"

Останні дві риси точно притаманні родині Назара, героя нашої теми. Насправді ми з хлопцем так і не подружилися. І точно ні моя вага, ні нездатність до танців не були тому причиною. Просто я стала однією з небагатьох, яка спробувала поставити йому межі, — наприклад, попросила не вживати образливих слів в мій бік, не штовхати іграшок ногами, не виплескувати воду зі склянок, а ще не щипати маму в моєму кабінеті, щоб вона швидше забралась іти разом з ним. Ми вирішили працювати з мамою окремо, і результат, про який я знаю, — це те, що Назар лишився в парі з Мариною і вони таки вийшли до омріяного фіналу.

Доброзичливо та твердо окреслені межі дозволеного не лише допомагають врятувати дітей від неврозів — вони є запорукою їхньої адекватної соціальної поведінки, вміння дружньо спілкуватися, підтримувати взаємини, вони також убезпечують від ризиків шкідливих звичок, які можуть призвести до залежностей у майбутньому, наприклад алкогольної чи ігрової. Адже людина, яка знає, що й чому не потрібно робити, уміє утримуватися від забороненого та витримувати дискомфорт від відсутності негайного задоволення своїх бажань, набагато легше протистоятиме усім спокусам.

«Ригідність та інертність мислення, агресивність поведінкових реакцій», — ця фраза, записана логопедом у Ваніну медичну карту, страшенно налякала його маму, спровоковала місяць безсонних ночей для всієї родини та змусила батьків показати шестирічного хлопчика всім можливим фахівцям поодинці та скликати консиліум. Вердикт лікарів — хлопець цілком здоровий, ознак розладів аутичного спектра або розумового розвитку не виявлено; ознаки ригідності та інертності мислення, а також агресії в поведінці присутні; дитячий заклад відвідувати може, для цього рекомендована психологічна корекція.

Вані цього року до школи. До того він ходив у дитсадок, зрідка хапав якусь застуду та переси­джував вдома, мав кількох друзів у дворі та кількох у групі, час від часу їздив до бабусі — загалом, жив звичайним дитячим життям, доки на його шляху не трапилася медична комісія для маленьких вступників та логопед-дефектолог у її складі. Ніхто і ніколи за ним ніякої ригідності не помічав. Єдине що: він спробував ходити в танцювальний гурток, але його не перевели в старшу групу через те, що не слухав керівника та псував дисципліну, але ж для хлопця танці — то таке, ніхто й не звернув на те особливої уваги.

Найбільше Вані подобається бавитися конструкторами — тими, у яких є інструкції, а найбільше за все «Лего», бо в ньому є покрокові інструкції. Ваня переймається, вередує, кричить, штовхає маму, інших та вимагає знайти папірець чи книжечку з інструкціями, якщо ті загубились. Батьки конструктори ховають від лиха подалі або віддають дітям друзів — так, високо на шафі лежать кілька таких наборів «Лего», чекаючи на свою долю.

Загалом, якщо Вані щось не подобається, щось не до душі чи проти його бажань, він завжди поводиться приблизно однаково: викидає свою злість на того, хто поряд, кулачками, штовханням, криком та вимогами. Був меншим — міг вдарити кулаком стілець, штовхнути стіл або роздерти якусь іграшку. Зараз під гарячу руку потрапляють дорослі та ровесники. Виховательки в його групі полегшено зітхнули разом із Ваніним випуском, адже тепер є надія, що вони не матимуть більше пощипаних стегон і покусаних рук.

Пригадуєте, у темі, присвяченій розвитку компетентності, ішлося про важливість того, аби дитина почувала себе обізнаною та вмілою, щось роблячи. Ішлося про компетентність в діяльності та про те, що задоволення потреби в компетентності дає впевненість в своїх силах та скеровує на успіх. Сьогодні в психології набагато частіше говорять геть про інші компетентності, наприклад комунікативну, рольову або соціальну компетентність, а також емоційний інтелект. Ідеться про навички спілкування, взаємодії, розуміння стану інших людей та порозуміння з ними. Причому дослідники доводять, що для життєвого успіху цей самий емоційний інтелект є чи не важливішим за академічний і майстерність у діяльності. Високий рівень емоційного інтелекту допомагає дітям пристосовуватися до різних умов, швидко справлятися зі стресом та долати труднощі, адже вони можуть знайти ключик до іншої людини, що, погодьтеся, подекуди набагато важливіше, ніж знання з математики чи письма. Емоційним інтелектуалом вважают того, хто усвідомлює власні емоції; здатен регулювати свій стан, зокрема контролювати емоційні збурення й адекватно реагувати в різних ситуаціях; має здатність емпатувати — відчувати інших людей, їхній стан, потреби, прагнення; володіє соціальними навичками, їх ще називають м’якими: чуйністю, толерантністю, комунікативністю, тактовністю тощо.

Тренінги емоційного інтелекту, а їх пропонується багато як для дорослих, так і для дітей, перше, що пропонують, — розвивати різні стратегії взаємодії з різними людьми в різних ситуаціях. Виходить, що основна проблема, яка стоїть на заваді розвитку емоційного інтелекту, — це саме ригідність у мисленні та переважання якогось одного способу поведінки (що помітила логопед у Вані, героя нашої теми), які призводять до неможливості ефективно взаємодіяти, комунікувати з іншими. Так, Ваня реагує злістю на всіх людей в ситуаціях, коли не може отримати бажане. Це особливо впадає в око на тлі поведінки інших дітей. Якщо поспостерігати за будь-яким малюком, то можемо побачити, як по-різному він поводитиметься з різними людьми. У когось може канючити бажане, від когось вимагатиме, з кимось зовсім не рахуватиметься і просто візьме, що хоче, є ті дорослі, для яких буде розіграна драма зі сльозами, а є й такі, від яких дитина відступиться після першого «ні». Саме ці поведінкові нюанси і свідчать про емоційний інтелект, про здатність обирати стратегії взаємодії, ефективні в кожному конкретному випадку.

Винайти такі стратегії дитина може випадково (розплакався від прикрощів і помітив, що подіяло), підгледіти в когось (батьки часто жаліються на те, що дитина приносить з дитсадочка та школи різний поведінковий непотріб, від матюків до падання на підлогу), а також ним можна навчити, зробити те, що роблять на тренінгах емоційного інтелекту, — пояснити та показати різні способи отримання бажаного.

Мої клієнтки часто переймаються тим, що вони недостатньо хороші мами, тоді я кажу їм, що основна відмінність хорошої мами — це те, що вона завжди пропонує не один, нехай і правильний, а багато варіантів дій. Так, якщо в дитини хтось з ровесників забрав іграшку, то зазвичай ми відреа­гуємо на це фразою на кшталт: «Підійди і попроси назад». Однак чи часто така дія справді допомагає? Хороша мама, крім цього, запропонує ще довжелезну низку варіантів: «Не допомогло? Запропонуй обмінятись! Знову не спрацювало? Запропонуй спільну гру! Ні? Спробуй відібрати! Ні? Скажи виховательці! Знову не вийшло? Я куплю тобі таку саму! Не хочеш? Ідемо разом поговоримо. Не віддає… Ну що ж, зачекаємо батьків і поговоримо з ними…» Хороші мами пропонують дітям різні стратегії взаємодії, для того щоб вони були озброєні в спілкуванні з різними людьми.

Повертаючись до Вані, зазначу, що батьки від незнання, що та як робити з дитячою агресією, не ставили