Читати книгу - "Заборонені чари"

— Ні, це неймовірно! Заборона… чаклуни-Послідовники… Кейт у них на службі… Цікаво, він служить їм добровільно чи під примусом? А якщо так, то під яким саме?

Маріка невизначено знизала плечима й зітхнула.

— Краще поговоримо про це згодом. Зараз у мене в голові цілковитий безлад. Мені просто необхідно відпочити.

Підвівшись, вона стала роздягатися. Свою сукню акуратно розклала на великому кріслі, зате спідниці та панчохи недбало кинула на стілець і швиденько шаснула під ковдру. Аліса, ласо облизнувши губи, розстебнула халат, проте Маріка зупинила її:

— Навіть не думай. Я хочу спати.

— А як щодо снодійного? — запитала Аліса, погладжуючи пальцями звабливий трикутничок чорного волосся внизу свого живота.

— Апетитне снодійне, — погодилася Маріка. — Але боюся передозування… Будь-ласка, зсунь штори.

Аліса виконала її прохання, потім усе ж зняла халат, надягла сорочку і вляглася поруч з Марікою.

— Просто полежу з тобою. Може, так ти швидше заснеш.

Маріка дуже сумнівалася, що Алісина присутність допоможе їй швидше заснути. Однак зрозуміла, що вона від неї не відчепиться, тому більше не стала протестувати.

— Я от про що подумала, — повільно заговорила Аліса. — Гадаю, нам дуже пощастило, що Кейт закохався в тебе. І не тільки тому, що вчора він попередив про небезпеку. Можливо, він і раніше допомагав тобі — приховано, пасивно. Наприклад, не повідомляв своїм господарям-Послідовникам усього, що дізнавався про тебе. А він міг дізнатися багато про що.

Маріка зручніше вмостилася на боку й підклала під голову руку.

— Пан Стоїчков теж так думає. А ще він вважає, що до цього причетна і Джейн. Він упевнений, що вона шпигувала за тобою для Послідовників.

— Дурниці! Ми вже обговорювали це.

— Так, обговорювали. Але після того з’ясувалися нові обставини. Мною цікавиться не просто ґрупа впливових людей, яким мої появи та зникнення видалися підозрілими. Тут діють Послідовники — давні вороги роду МакКоїв. А ти — єдина його представниця з відродженим чаклунським даром. Якщо вони це виявили, то лоґічно припустити, що взяли тебе під нагляд… До речі, як ти познайомилася з Джейн?

— Цілком випадково, — відповіла Аліса. — Я певна, що нічого не було підлаштовано. Ініціатива виходила від мене.

— І все-таки?

— Це сталося за півтора року до загибелі моїх батьків, на одній великосвітній вечірці. Щось пов’язане з доброчинністю, вже точно не пам’ятаю. Тато з мамою вкладали гроші в багато різних фондів. Джейнині батьки — також. Взагалі, на тій вечірці була купа людей, і я помітила Джейн тільки тоді, коли хтось попросив її зіграти на роялі. І вона стала грати Бетховена, Чотирнадцяту сонату. „Місячну“, коротше. А ти знаєш, що я від неї аж чманію. І ти чула, як чудово грає Джейн. Словом, коли вона закінчила грати, я вже втюкалася в неї. Пасла її закоханими очима, та ще й так відверто, що мама навіть зробила мені зауваження. А Джейн жодного разу не глянула в мій бік. Лише наприкінці вечірки я наважилася підійти до неї й познайомитися. Ми поговорили, знайшли спільні інтереси, обмінялися телефонами. Через день я подзвонила їй, запропонувала зустрітися. Вона погодилася, ми сходили в театр, гарно провели час. Потім іще кілька разів зустрічалися, аж нарешті я набралася сміливості поцілувати її. — Аліса всміхнулася. — До тією миті я вважала, що Джейн подобаються винятково хлопці, і дуже боялася, що на цьому поцілунку наша дружба закінчиться. А Джейн згодом зізналась мені, що так само думала про мене, тому старанно приховувала свої почуття. Як бачиш, у нашому знайомстві не було нічого підозрілого.

— Схоже, що так, — погодилася Маріка. Ще трохи подумавши, вона додала: — Хоча все можливо. Якщо Послідовники вже тоді цікавилися тобою, то напевно знали, що ти чманієш від Бетховена. І вже точно знали, що тобі подобаються дівчата. Тому могли припустити, що вродлива дівчина, яка грає на роялі твою улюблену „Місячну сонату“, до того ж грає чудово, неодмінно приверне твою увагу.

— Ой, облиш! Надто складно все виходить.

— Навпаки, дуже просто. І, головне, природно. До речі, ти не знаєш, Волші давно жили в Плімуті до твого знайомства з Джейн?

— Ні, нещодавно переїхали. За місяць до того, може, за два.

— От і ще один арґумент. Між іншим, це наводить підозру не лише на Джейн, а й на її батьків. Принаймні, на містера Волша.

— Ну, ти вже…

— А що я? — запитала Маріка. — Я просто аналізую обставини й роблю висновки. Джейн прибігла за тобою хвостиком у Шотландію, та ще й не сама, а з батьками. Тепер виявляється, що незадовго до вашого випадкового знайомства Волші переїхали в Корнуол.

— Атож! — саркастично промовила Аліса. — Послідовники спеціально викликали їх аж із Бірмінґему, щоб звести мене з Джейн.

— Саме так, — підтвердила Маріка. — І я не розумію твого сарказму. Адже це прямо вказує на те, що містер Волш служить Послідовникам. Мабуть, вони вирішили не вербувати для такого завдання когось стороннього, а залучити вже перевірених слуг. Навряд чи серед них знайшлося багато таких, хто мав доньку відповідного віку, з відповідними уподобаннями, та ще й музично обдаровану привабливу білявку, на яку ти обов’язково б клюнула. Тому містерові Волшу довелося знятися з насидженого місця в Бірмінґемі й поїхати до Плімута… Гм. У тебе ж тоді не було подруги?

— Якраз не було. Я саме розійшлася з Тіною. Вірніше, вона мене кинула. Сказала, що це був лише експеримент, а тепер вона хоче стати нормальною дівчиною, знайти собі хлопця і жити, як усі. Щоб позбутися мене, Тіна навіть змінила квартиру… Тільки не кажи, що її примусили.

— Можливо, примусили. Можливо, чимось погрожували. А може, просто добре заплатили.

Тут Аліса пригадала, що через два чи три місяці мигцем бачила Тіну за