Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Смерть у Бреслау 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть у Бреслау"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смерть у Бреслау" автора Марек Краєвський. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 73
Перейти на сторінку:
година вечора

Анвальдт і справді виїздив з Бреслау, але не через Губерові погрози. Вій сидів у вагоні першого класу, курив цигарку за цигаркою й байдуже вдивлявся в одноманітний нижньосілезький пейзаж у помаранчевому сяєві заходу сонця. (Я повинен знайти цього нащадка фон дер Мальтенів. Якщо й справді над бароновими нащадками тяжіє якесь прокляття, йому загрожує смертельна небезпека з боку Еркіна. Але, власне кажучи, навіщо я його шукаю? Адже ми з Мокком знайшли вбивцю. Ні, не знайшли, лише встановили. Еркін діє через Маасса, він обережений, знає, що ми його розшукуймо. Безсумнівно, Еркін і є тим «знайомим, який витягне інформацію у Шлоссарчик». Отже, шукаючи сина Шлоссарчик, я шукаю Еркіна. До біса, може, він уже в Равичі? Цікаво, у якому берлінському сиротинці був той хлопчик. Може, я його знав?). Замислившись, він обпік пальці цигаркою. Лайнувся вже не подумки й роззирнувся доокруж. Усі подорожні в цьому нічному потязі почули його лайку. Перед ним стояв восьмилітній на вигляд, товстощокий, із виразною нордичною зовнішністю хлопчик у темно-синьому костюмчику. У руках він тримав якусь книжку. Промовив щось польською й поклав книжку Анвальдтові на коліна. Тоді рвучко повернувся й побіг до матері, молодої повної жінки, й сів їй на коліна. Анвальдт глянув на назву книжки й побачив, що то було шкільне видання «Царя Едіпа» Софокла. То не була хлопчикова книжка, певне, якийсь гімназист, що їхав на канікули, залишив її у вагоні. Хлопчик і мати очікувально дивилися на Анвальдта. Поліцейський знаками показав, що це не його книжка, а тоді запитав про неї супутників. У купе крім пані з хлопчиком сиділи ще студент і молодик, на вигляд типовий єврей. Ніхто не зголосився за книжкою, а студент, угледівши грецький текст, кинув: «Боже збав». Анвальдт усміхнувся й подякував хлопцеві, піднявши капелюха. Навмання відкрив книжку й побачив знайомі грецькі літери, що їх він колись так любив. Йому стало цікаво: чи зрозуміє він іще щось через стільки років? Прочитав упівголос і переклав 681-й рядок: «З підозр пустих звада ця Та докір серце рве І без підстав!»[44] (А я ще непогано пам’ятаю грецьку. Двох слів не знав, добре, що в кінці є словничок). Він перегорнув кілька сторінок і прочитав рядок 1068, слова Іокасти. З перекладом не виникло найменших труднощів: «Бодай, нещасний, не дізнавсь нічого ти![45]» Сентенційність прочитаних слів нагадала йому про таку собі гру, в яку вони бавилися колись із Ерною, — так зване ворожіння з Біблії. Розкривали Біблію навмання й тицяли пальцем на перший-ліпший рядок. Вибране таким чином речення мало бути пророцтвом. Безгучно сміючись, він закрив і знову відкрив Софокла. Цю гру перервав польський прикордонник, який зажадав показати паспорт. Докладно оглянувши Анвальдтові документи, він торкнувся пальцем козирка кашкета й вийшов з купе. Поліцейський повернувся до своїх пророцтв, але не міг зосередитися на перекладі — на нього невідступно й уперто дивився хлопець, який дав йому «Царя Едіпа». Малий сидів і вдивлявся в нього, навіть не кліпаючи. Потяг рушив. Хлопчина продовжував дивитися. Анвальдт то зазирав у книжку, то намагався спопелити малого поглядом. Нічого не допомагало. Він хотів було звернутися до матері хлопця, але та спала сном праведниці. Тож поліцейський вийшов у коридор і відчинив вікно. Витягаючи картонну коробку із цигарками, він полегшено намацав нове поліційне посвідчення, яке отримав у відділі кадрів управління поліції, вийшовши від Губера. (Якщо тебе може вивести з рівноваги якийсь шмаркач, кепські твої справи). Затягнувшись, випалив майже чверть цигарки. Потяг спинився на якійсь станції. На вивісці красувався напис великими літерами: «Равич».

Анвальдт попрощався із супутниками, сховав Софокла до кишені й вистрибнув на перон. Вийшов із вокзалу й зупинився біля кількох доглянутих клумб із квітами. Розкрив блокнота й прочитав: «Вулиця Ринкова, З». У цю мить під’їхав екіпаж. Анвальдт зрадів і показав візникові картку з назвою вулиці.

Равич був гарним, чистим містом, що потопало у квітах. Над ним височіли вартові вежі в’язниці з червоної цегли. Наближався присмерк, запрошуючи людей вийти з будинків. Зграйки галасливих підлітків чіплялися до зарозумілих дівчат, що гордовито прогулювалися вулицями, у побілених вапном сінях будинків сиділи жінки на ослінчиках, під ресторанами стояли вусаті чоловіки в тісних жилетах і, попиваючи пиво з кухлів, обговорювали зовнішню політику Польщі.

Саме біля такої групки зупинився екіпаж. Анвальдт кинув візникові кількадесят пфенігів і глянув на номер будинку. «Ринкова, З».

Поліцейський увійшов до під’їзду й озирнувся довкола, шукаючи сторожа. Замість нього з’явилися двоє чоловіків у капелюхах. Обличчя в них були рішучі. Вони про щось запитали Анвальдта. Той безпорадно розвів руками й по-німецькому відповів про мету свого приїзду. Звісно, назвав прізвище Ганни Шлоссарчик. Це подіяло на чоловіків досить незвично. Без жодного слова вони перегородили йому дорогу до виходу й дали зрозуміти, що він повинен піднятися нагору. Анвальдт непевно піднявся солідними дерев’яними сходами й опинився на другому поверсі, де побачив дві невеличкі квартирки. Двері до однієї були відчинені, там світилося, всередині юрмилося кілька чоловіків з упевненими поглядами. Інстинкт не підвів Анвальдта: саме так виглядають поліцейські на будь-якій географічній широті.

Один з янголів-охоронців легенько підштовхнув Анвальдта в бік освітленого помешкання. Коли обоє опинилися там, він показав рукою на видовжену кухню. Анвальдт сів на табуреті й закурив. Він не встиг навіть роззирнутися довкола, як до кухні увійшов невисокий елегантний чоловік у супроводі трохи засапаного вусаня з мітлою в руках. Вусань глянув на Анвальдта, тоді на елегантного пана, похитав заперечно головою й вийшов. Елегантний підійшов до табурета й промовив цілком правильною німецькою:

— Документи. Прізвище та ім’я. Мета прибуття.

Анвальдт вручив чоловікові свій паспорт і відповів:

— Кримінальний асистент Герберт Анвальдт з управління поліції в Бреслау...

— У вас якісь родичі в Познані?

— Ні.

1 ... 53 54 55 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть у Бреслау», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть у Бреслау"