Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

— Перемичку встановлено, пане!

Перед Тимчасово Виконуючим Обов’язки Командувача приземлився один з його спрайтів.

Дрюк кивнув головою.

— А ви певні щодо її надійності, капітане? Дуже не хотілося б, щоб троль вискочив не в той бік.

— Не хвилюйтеся, пане. Там надійно, мов у гоблінському гаманці. Жодна повітряна бульбашка не проникне крізь надщільну упаковку. Щільніше, ніж у черв’яка-смердюка…

— Дуже добре, капітане, — поквапливо урвав його Дрюк, аби спрайт не докінчив свого порівняння.

Біля них так труснуло клітку, що вона трохи не злетіла з платформи.

— Пора вже, пане командувачу, випускати нашого смоктунця. Бо, як не випустимо зараз, доведеться моїм хлопцям цілий тиждень відшкрібати…

— Гаразд, капітане, гаразд уже. Підривайте. Підривайте, заради всіх богів!

І Дрюк поспішив заховатися від вибухової хвилі за надійним щитом, а тоді ввів у свій міні-ноутбук такий запис: «Нагадати спрайтам, щоб стежили за своєю мовою. Адже я тепер Командувач».

Схильний до грубих виразів капітан спрайтів обернувся до водія платформи на повітряній подушці.

— Ану, Куре, підривай ті задрипані двері! Зривай їх із завісів до бісової матері!

— Слухаюсь, пане. Зриваю до бісової матері. Все допетрав.

Дрюк скривився. Завтра ж скликати загальні збори. З самого ранку. До того часу він уже буде не Тимчасово Виконуючим Обов’язки, а повноправним Командувачем Корпусу, зі справжніми нашивками командувача. Навіть спрайтові перехочеться лаятися, коли побачить на грудях свого командира три жолуді на емблемі.

Хоча перемичка була надійно захищена кварцевим екраном, Кур не пропустив нагоди похизуватися й гордо начепив на ніс спеціальні протишрапнельні окуляри. Окуляри були справжній клас. Дівчатам подобалися. Чи принаймні Курові так здавалося. Сам собі він уявлявся відважним воїном із суворим обличчям, таким зухом, що й самому дияволу кине виклик. Отакі вони, спрайти. Дай такому пару крил, і вже уявить себе янголом Божим, справжнім подарунком для найгарнішої красуні. А втім, амурні розчарування Кура Пустомола — це вже буде зовсім інша історія. Бо в цій повісті він нам тільки на те й потрібен, щоб мелодраматично натиснуги кнопку на пульті, без чого ніяк не відбувся б вибух. Що він і зробив, причому з великою пихою.

Двадцять чотири керовані заряди вибухнули у своїх камерах і виштовхнули куди слід двадцять чотири циліндри з особливих сплавів, надавши їм швидкості руху понад тисячу миль за годину. При зіткненні з перепоною кожен із тих циліндрів розтрощив на порох зону безпосереднього контакту плюс п’ятнадцять сантиметрів довкола. Внаслідок чого «задрипані двері» враз злетіли зі своїх завісів, за словами капітана, «до бісової матері».

Ще й курява не осіла, як декілька техніків кинулися до невеликої лебідки. Піднявши перегородку, що відділяла клітку від вільного тепер дверного отвору, вони заходилися торохкати кийками по стінках, виганяючи троля в будинок.

Дрюк визирнув з-за свого противибухового щита.

— Все чисто, капітане?

— Одну секундочку, пане командувачу. Куре! Як там у нас справи?

Кур подивився на монітор.

— Він рухається. Гамір виганяє його. Ага, ось уже показалися кігті. Ой, який великий екземпляр! Не хотів би я опинитися на місці тієї дівчини, що ми визволяємо, якщо вона попадеться йому в лабети.

Дрюк відчув на мить якісь гризоти в душі, але тут-таки й розвіяв їх, заповнивши уяву любою йому картинкою: як він, Дрюк, опускається в бежеве оксамитове крісло Ради.

Клітка заходила ходором, мало не скинувши Кура з його сидіння. Та він втримався — о, Кур Пустомол справжній ковбой!

— Ото! Малий пішов. Повна бойова готовність, хлопці. Маю таке відчуття, що за хвильку дехто зарепетує, кличучи на допомогу.

Дрюк готуватися до бою не став. Навіщо? Цю брудну роботу хай виконує рядовий склад. А Тимчасово Виконуючий Обов’язки Командувача — надто поважна персона, аби піддавати себе непотрібному ризикові в такій непевній ситуації. Ні, він повинен пам’ятати про важливість власної особи для блага народу, а отже, залишатися поза межами зони бойових дій.

Лаккей біг, перестрибуючи через чотири сходинки за раз. Це, мабуть, уперше слуга покинув свого пана в такій скруті. Хоча інакше він і не міг вчинити, бо Джульєтта — рідна його сестра, і вона явно потрапила в халепу. Та підступна ельфиня сказала їй щось, якось її зачарувала, й тепер Джульєтта сидить собі у підвалі та все чогось хихоче. Тож Лаккей побоювався найгіршого. Як йому жити далі, коли щось лихе скоїться із Джульєтгою?

З його виголеної голови дзюрками лився піт. Уся ситуація розвивалася в якихось незбагненних напрямках, виходячи з-під контролю. Маєток обложили спецвійська чарівного племені, час зупинено за допомогою якихось чарів, а тепер ще й заручниця вирвалася на волю, намагається порядкувати в будинку. Ну як йому, Лаккеєві, з усім оцим впоратися? Та найнікчемнішого політика охороняє команда як мінімум із чотирьох душ, а тут від нього сподіваються, що він сам-один зарадить усій біді.

Слуга спринтерським кидком пролетів по коридору до кімнати, яка допіру правила за в’язничну камеру для капітана Холлі Куць. Джульєтта лежала на ліжку й захопленим поглядом свердлила бетонну стіну.

— Ти що це тут робиш? — захекано видихнув він, натренованим рухом вихопивши свого «Зіґзауера» дев’ятиміліметрового калібру.

— Тихіше, ти, горила-говорила. — Сестра ледве удостоїла його поглядом. — Виступає сам Луї Машина Кохання. Виявляється, він не такий уже й справний… Я б його й сама на лопатки…

Лаккей спантеличено закліпав очима. Що вона меле? Не інакше як ельфиня нагодувала його сестру наркотиками.

— Ходім! Артеміс чекає на нас у командному пункті.

Джульєтта тицьнула наманікюреним пальцем у стіну.

— Артеміс хай зачекає. Тут іде міжконтинентальний чемпіонат. Якраз відбувається принципова зустріч. Луї згамав улюблене порося Свинмана, і той на нього ой злий!

Лаккей ще раз уважно подивився на стіну. Таки чиста-чистісінька стіна, самий бетон і більш нічого. Ні, він не має часу на такі дурниці.