Читати книгу - "Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник"

В очі їй впала шкала резонансу. Ага, ось де причина. Треба настроїти на резонанс породи. Вона миттю згадала відповідні дані, відрегулювала ВЧВ. Істоти тим часом здивовано спостерігали за незрозумілими діями дивного створіння.

Марія знову провела променем по скелі. Камінь з тріском розвалився. Істоти від несподіванки закричали, попадали на діл.

Тоді Марія зменшила потужність струменя енергії і, підійшовши ближче до каменя, почала обробляти його з усіх боків. Під Дією невидимої радіації руйнувались молекулярні зв’язки породи, і пласт за пластом падали донизу. Нарешті від скелі залишився геометрично правильний куб.

Істоти дивилися — вражені, загіпнотизовані. Марія ще обробила невеликий камінь поряд, перетворивши його в шестигранник. Тоді істоти щось залементували і кинулися врозтіч.

Марія полегшено зітхнула. Тепер вони залишать її в спокої. Могутність творчості подіяла на них сильніше, ніж сила. Бо руйнує і смерч, і блискавка, і хвиля потоку, а творить тільки розумна істота. Вони досі бачили творчість природи і не знали джерела її, а тепер перед ними з’явилася така таємнича істота.

«Хай поки що це буде забобонна повага, — подумала Марія. — Але потім я поясню їм. Ми подружимо з ними, знайдемо спільну мову».

…Так над потоком і залишилась жити Марія. Спочатку вона підтримувала свої сили запасами конденсованої їжі, яку їй на прощання дав Іван, а потім почала думати про місцеві рослини.

Вона обійшла околиці. Знайшла безліч дивних чужих трав і квітів. Довго вагалась, щоб не отруїтись, а потім вирішила покластись на інтуїцію організму.

Виявилось, що деякі корені і м’ясисті плоди фіолетових дерев поживні і смачні. Перші два дні болів живіт і свербіла вся шкіра, покриваючись червоними плямами, але згодом все зникло. Організм швидко призвичаївся до зміни харчів.

Через кілька днів повернулися істоти. Вони миролюбно виглядали з-за скель, щось гомоніли, простягали до Марії руки. Вона наблизилась до них, розглядала. їй подобався їхній вигляд, хоч він був і незвичний для ока людини.

На круглому тулубі була міцно посаджена велика голова. На ній різко виділялися очі — троє очей, великих, допитливих. Пересувалися істоти дивно: частково стрибками, частково пливучи в повітрі. Побачивши це, Марія була вражена. Напевне, в них діяла могутня енергія антитяжіння.

Деякі з істот осміліли, присунулися до Марії, помацали її передніми кінцівками. Вона не суперечила, стояла спокійно. Тоді й інші наблизились, оточили її дружним кільцем і радісно залементували.

Так почалася дружба.

За кілька днів вже щоа, слухаючись вказівок Марії, носили каміння, обтесане вібратором, до вибраної площини. Під великі брили підкладалися в’юнкі стебла рослин, десятки істот піднімали вантаж угору. Вони складали стіни, покрівлю, не розуміючи, чого хоче дивний прибулець.

Та коли споруда була завершена, істоти кілька годин божеволіли від радості. Марія стояла спокійно і розчулено дивилася, як вони підскакували в повітрі, обнімалися, виробляючи найхимерніші па.

«Хай радіють, — думала вона. — Це перша радість творчості. Звідси й проляже їхня дорога до вершини розуму…»

Минали дні. Марія з допомогою щоа збудувала притулок всьому племені, бо до цього вони жили в печерах. Окремо поставила будиночок собі.

Вона вже розрізняла істот по обличчю, по росту, по вимові. Вивчила їхню нескладну мову. Особливо їй сподобався вожак племені Туара. Він був дуже допитливий і розумний. Він швидко порозумівся з Марією, легко засвоював земні слова, бо мови щоа не вистачало для повного єднання. Туара на ходу схоплював значення нових понять. Він майже не відходив від будиночка Марії.

Та ось прийшло несподіване. Марія відчула себе вагітною.

Вона вражено прислухалася до себе, до порухів нової істоти в лоні. Це було радісно і тривожно. Це було несподівано і разом з тим символічно.

У неї народиться дитина. Житель нової планети. Ніби невидима доля посилала їй чудовий знак. Вони не загинуть на планеті Му, вони посіють тут сильний, могутній корінь, який дасть нову цивілізацію.

Марія тепер береглася, не ходила далеко від притулку. Плоди їй приносив вірний Туара, дивуючись, чому повелителька так мало рухається. Одного разу він запитав її:

— Ма-ора… Ти лежиш… Ти не ходиш… Чому?

— У мене буде дитина, Туара, — сказала Марія. — Скоро.

— Дитина? Що це?

— Маленький щоа. Розумієш?

— Маленький щоа. Я знаю. Ми теж ідемо в печери, коли настає час нових щоа. Це гарно. У нашого племені вже буде два повелителі небес. Ти, Ма-ора, і твій маленький щоа — Дитя Небес.

Марія слухала його, вдячно всміхалася. Так — це справді буде Дитя небес. Весь Космос буде його вітчизною. Яким він буде? Який матиме погляд на світ, народившись у Безмежжі?

Минули місяці. В неї з’явився син.

Вона його назвала Васильком.

Щоа раділи, святкували знаменну подію. Носили Марії плоди і солодке коріння.

Син кричав, смоктав молоко матері, дивився синіми оченятами на сяйво Тау Кита, на блискотливі зірки. Йому було байдуже, як звалися зірки, планета, істоти. Для нього все було єдиною природою, яка пестила його, годувала і давала досвід для розуму.

Коли Василько підріс, Марія вирішила рушити в мандри. Важко сподіватися, що в ущелині між горами Іван знайде їх. Вихід тільки один. Іти по планеті, залишаючи після себе якісь помітні знаки…

Вона мандрувала разом з племенем. Щоа з радістю згодилися на це. Покровителька мала могутні сили.

Вона