Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"

Цим можна було чудово пояснити її нервову поведінку. Але аналогічно цим можна було пояснити і її невинність та страх, що саме двоюрідний брат скоїв цей злочин. Проте було ще дещо. Золота скринька, яку знайшли у сумочці міс Адамс, мала на собі ініціал «Д.». Я чув, як Рональд Марш звертався до кузини — Діна. Також у листопаді вона була в пансіоні у Парижі й могла зустріти в місті Карлотту Адамс.

Можливо, вам здається дивним, що я додав до списку герцогиню Мертонську. Але коли вона навідала мене, я побачив у ній фанатичну людину. Вся її любов була віддана синові, і вона могла розробити план знищення жінки, яка збиралася зруйнувати життя її сина.

І нарешті міс Дженні Драйвер…

Пуаро замовк і подивився на неї. Дженні глянула на нього, схиливши голову вбік.

— І що у вас на мене? — запитала вона.

— Не так багато, мадемуазель, за винятком того, що ви подруга Браяна Мартіна і ваше прізвище починається з «Д».

— Не багато.

— Є ще щось. У вас є голова на плечах і сила духу, необхідні для скоєння такого злочину. Сумніваюся, чи інші можуть цим похизуватися.

Дівчина запалила цигарку.

— Продовжуйте, — весело сказала вона.

— Чи було алібі містера Мартіна справжнє, чи ні? Ось що я мав з’ясувати. Якщо так, що за чоловік входив у будинок за словами Рональда Марша? І раптом я дещо пригадав. Красень-дворецький дуже нагадував мсьє Мартіна. То його бачив капітан Марш. У мене одразу ж виникла версія. Згідно з нею, дворецький виявив, що його господаря вбили. Біля покійного лежав конверт із французькими банкнотами, вартістю сто фунтів. Дворецький узяв банкноти, вислизнув із будинку, залишив їх у безпечному місці, у якогось дружка-шахрая, і повернувся, відімкнувши двері за допомогою ключа лорда Еджвера. Він дочекався, щоб злочин виявила покоївка наступного ранку. Чоловік почувався у безпеці, оскільки був твердо переконаний, що леді Еджвер скоїла вбивство, а банкноти були забрані з будинку й переведені у фунти ще до того, як їхню втрату помітили. Та коли виявилося, що леді має алібі, а Скотленд-Ярд почав цікавитися його минулим, дворецький налякався і дав ногам волю.

Джепп згідливо кивнув.

— Залишилося з’ясувати питання про пенсне. Якщо воно належало міс Керрол, справа була зрозумілою. Жінка могла приховати листа, і коли узгоджувала деталі з Карлоттою Адамс чи коли зустріла її у вечір убивства, пенсне через неуважність могло опинитися в Карлоттиній сумочці.

Але виявилося, що пенсне не належало міс Керрол. Я йшов додому з Гастінґсом, трохи пригнічений, і намагався впорядкувати свої думки. А тоді сталося диво!

Спершу Гастінґс заговорив про певний порядок речей. Він згадав, що Дональд Росс був одним із тринадцяти за столом у сера Монтеґ’ю Корнера і йому довелося вставати з-за столу першому. Я тоді саме замислився про дещо інше і не надав цьому зауваженню достатньо уваги. У мене просто промайнула думка, що, правду кажучи, це було не так. Він міг підвестися першим наприкінці ввечері, але, власне, леді Еджвер встала першою, оскільки її покликали до телефону. Думаючи про неї, я пригадав одну загадку, загадку, що, на мою думку, підходила до її дещо дитячого способу мислення. Я розповів про це Гастінґсові, але його, як королеву Вікторію, цим не здивуєш. Потім я гадав, кого б розпитати детальніше про почуття мсьє Мартіна до Джейн Вілкінсон. Сама вона не розказала б мені, я це знав. А тоді, коли ми переходили дорогу, випадковий перехожий сказав просту фразу.

Він сказав своїй подрузі, що «хтось мав би запитати Елліс». У той момент мене осяяло, як усе було!

Пуаро обвів усіх поглядом.

— Так, так, пенсне, телефонний дзвінок, низенька жінка, яка замовила скриньку в Парижі. Елліс, звичайно, покоївка Джейн Вілкінсон. Я простежив за всім крок за кроком — свічки, місіс ван Дюсен, усе. Я знав!