Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

Я була приголомшена.

- Доброї ночі, Нейтоне, - пролепетала мама, злегка обійнявши його. - Як я рада тебе бачити.

Нейтон із задоволеною усмішкою простяг мамі ключі від машини, і вона вдячно взяла їх.

- Ханна забула машину біля будинку Ірен. І я подумав, що буде правильно повернути техніку додому, - ввічливо сказав він.

- Дякую тобі, мій хлопчику. Ти зробив дуже гарну справу. Навіть не знаю, як тобі віддячити.

- Ну що ви. Мені лише потрібна одна коротенька розмова з вашою дочкою і ми в розрахунку, - хитро підморгнув він моїй мамі.

- Звичайно. Поговоріть. Залишаю вас, - мама з приторною посмішкою пішла в будинок. Звичайно, ключі були в неї та й авто стояло біля будинку. Тепер вона може спати спокійно.

- І до чого це все? – питаю, дивлячись на нього з повною байдужістю.

– Хотів просто допомогти.

- Ти вже достатньо мені допоміг. То що тобі треба? – я схрестила руки на грудях, високо піднявши підборіддя.

- Могла б хоч дякую сказати.

- Подяки моєї мами тобі мало? Від мене ти нічого не почуєш, – закусила я нижню губу.

- Чи не хочеш прогулятися? - раптом запропонував він.

Я голосно випустила повітря з легень:

- Прогулятися? З тобою? Ні. Після всього, що ти накоїв, я не готова тебе так рано пробачити. І твій сьогоднішній добрий вчинок ні на що не впливає, – покрутила я головою.

- Ну добре. Як забажаєш, - засунувши руки глибше в кишені джинсів, він подався геть із моєї галявини.

Я, мовчки, дивилася як він іде і мені до мотороху хотілося його зупинити. Але я осмикнула себе від цих думок.

- Нейтоне! - покликала я і він обернувся. - Тобі краще не блукати вулицями ось так. Небезпечно.

Він ліниво посміхнувся мені:

- Що, турбуєшся за мене?

- Зовсім ні! – я обійняла себе руками, коли прохолодний вітерець подув у мій бік. – Сьогодні, на мене мало не напав звір. Добре, що Алекс так раптово опинився поряд. Він мене врятував.

- І що ж це був за такий звір? Може цим звіром і був сам Алекс, просто ти не розглянула одразу? - глумливо промовив він.

- Пішов ти! Алекс сказав, що це був перевертень, - незворушно сказала я.

Нейтон змінився на обличчі.

- Ти сказала: перевертень? – його обличчя стало стривоженим, і він швидко розвернувшись, побіг геть, спочатку неквапом, але поступово прискорюючи темп.

- Ти куди? В чому справа? - не отримавши відповіді, я стривожено дивилася йому вслід.

І в цей момент навколо Нейтона злетіло яскраве полум'я, і ​​він розчинився в ньому. О чорт! Я обернулася на вхідні двері. Добре, що мама не побачила який у мене незвичайний товариш. Та й не потрібно їй цього знати. Менше знаєш – міцно спиш.

Пощулившись від холоду, я глянула на небо. Місяць зник за хмарами і на вулиці різко потемніло. Обхопивши плечі руками, я зайшла до теплого приміщення. Досить на сьогодні пригод. Я втомилася і хочу спати.

Заходячи до своєї кімнати, я почула гучне протяжне виття і здригнулася всім тілом. До вікна підходити не хотілося, але я таки підійшла. Страх щільною пеленою огорнув мене, коли я відкрила шторку, визираючи на вулицю. Перевертень гасає десь поблизу. Я розуміла, що Нейтон перемістився в язиках полум'я до себе додому, але все одно хвилювалася за нього. Занадто мене стривожив його вираз обличчя, коли я обмовилася про перевертня.

У найближчих кущах, біля будинку Шона, мені здалася тьмяна тінь. Та щоб мене! Досить вигадувати, там нічого немає. Я зашторила шторки якомога щільніше і відійшла від вікна.