Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз 📚 - Українською

Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Називай мене Хаскі" автора Ельма Кіраз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 70
Перейти на сторінку:

— Софійка хоче їсти, — заговорила Меліса та вирвала мене з роздумів.

— Що? — я перепитав, але потім зрозумів, що вона казала, — що ж я маю дати їй їсти? Я взагалі рідко харчуюсь вдома.

— Ну яйця у тебе хоча б холодильнику є? Молоко? — здивовано спитала дівчина.

— Не знаю, — я знизив плечима, — востаннє покупки для мене робив Євген. То ж що там у мене є — не уявляю.

Меліса закотила очі і з дівчинкою на руках пішла на кухню. І за декілька хвилин будинок заполонив приємний аромат.

— Ти будеш? — спитала Меліса, викладаючи омлет на тарілки.

— Ні, я не голодний, — я заперечно похитав головою.

— Дивись, ми зараз поїмо, — дівчина посадилс Софію на крісло, — а потім підемо гуляти, добре? Ти обіцяєш мені трішки зʼїсти?

— Тя, — кивнула Софія та взяла до рук виделку.

Я максимально дивувався тому, яка ця дитина самостійна на свій вік. Чи це може так і має бути? Я ж зовсім нічого не знаю. Дівчинка чудово їла сама, проте Меліса трохи їй допомагала. Збоку це виглядало так, наче це мама і донька. Між ними відчувався якийсь особливий звʼязок. Мене це тішило. Потім вони пішли надвір, то ж я теж вирішив погуляти з ними.

— Захаре Вікторовичу, — за якийсь час приїхав Євген, — хто це? — він вказав на Софію.

— Ти знайшов няню? — я проігнорував його питання.

— Так. Вона приїде сьогодні ввечері.

— Вона хоч професіонал?

— Звичайно. Я обрав найкраще агенство.

— Добре…— я спостерігав, як Меліса та Софія грають у доганялки.

— Це ваша дитина? — спитав мій помічник, а я готовий був спопелити його поглядом.

— З чого ти це взяв!? — гаркнув я.

— Ну просто… Ви б для будь-кого не шукали найкращу няню…

— Євгене, — я намагався бути з ним ввічливим, — у тебе нема роботи в клубі? Ти не поспішаєш?

— Так. Вибачте, так, — він ще раз покосився в бік Меліси та Софії, а потім таки пішов до свого авто.

Євген ніколи не розчаровував мене. Він поряд практично з перших днів і завжди був чудовим помічником. То ж і зараз я розумію, що він питав це просто з людської цікавості. Він ж практично в курсі всіх моїх справ. Але ця тема надто складна навіть для мене. Якби ж можна було відмотати час назад… Що б я зробив? Мабуть не одружився б з Інною. Тоді це було якесь затьмарення розуму. Що прояснилось, коли я знайшов ті невипиті пігулки. Але якби не знайшов? Ці питання занадто надаваили на мене, тому я дістав сигару та втягнув такий приємний дим…

— Гей! — крикнула Меліса, — що ти робиш?

— Не зрозумів? — я затягнувся знову.

— Тут же дитина, — вона підійшла ближче, озираючись на Софію, що в той час складала якісь кубики.

— Ну і що? Вона далеко, дим не летить в її бік.

— Але це поганий приклад, Захаре. Так не можна.

— Припини, від одного разу нічого не буде. Тим більше, я мушу трохи розслабитись. Вся ця ситуація тримає мене в іржавих лещатах.

— Саме в іржавих, — Меліса схрестила руки на грудях і вигнула брову.

— Так. Бо їх заклинило. І не можливо розкрутити…— я прикрив очі, — знала б ти, як я втомився.

— Розумію, — Меліса підійшла ближче та все ж обійняла мене. Я випустив дим та викинув недопалок у попільницю.

— Я мрію, щоб ми поїхали кудись лише удвох. Куди завгодно, куди ти захочеш. І може б залишились там жити. Тільки ти і я. В новому місці, де ніхто нас не знає і де ми можемо робити все що завгодно, — я також поцілував Мелісу, ніжно, але впевнено вхопивши за сідницю. Вона засміялась, проте натяк мій точно зрозуміла.

— Пи-пи…— поряд почувся тоненький голос.

— Ти хочеш пити, так, маленька? — Меліса опустилась до Софії, поправила їй волосся і вони разом пішли до будинку.

Наче й нічого такого, проте я розізлився. Я б зараз міг бути з Мелісою удвох. Ми б випили вина, я б роздягнув її. Можливо, сьогодні у неї черговий комплект мережива, який зведе мене з розуму. Вона б своїми нігтями колола мою шкіру, як завжди любить це робити. А я від цього божеволію. Та на жаль, ні. Між нами зараз стоїть ця дитина. За якою зараз дивиться Меліса, а потім доведеться мені. Я не хочу бути поганим, але батьківство — не моє. У мене немає бажання звʼязувати себе обовʼязками, відповідальністю. Хочу жити так, як завжди. Зі всіма насолодами і щоб поряд була Меліса. І щоб ніхто не заважав мені торкатися її так, як я хочу.

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 54 55 56 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"