Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

Ніколи не могла б подумати, що мене так розчулить вигляд чоловіка, погляд якого починає світитися зсередини тільки через те, що мій малюк вельми чутливо смикне рученям за його волосся, або ... вкусить за невчасно підставлене йому підборіддя. Мені здається, що і для самого Ліама емоції, викликані грою з сином, виявилися вельми несподіваними.

Я спостерігала за ними, і втратила лік з'їденим неймовірно смачним млинцям із фруктовою начинкою, щедро политих сиропом. Донедавна я була впевнена, що щастя - це тверда земля під ногами, невичерпне джерело води, їжа на столі, широке плече чоловіка, на яке можна спертися або за спиною якого можна заховатися, і мій син... Але виявляється, ЦЕ щастя було не повним. Мені не вистачало хижого, спекотного, голодного погляду, який Ліам не міг відвести від мене. Він навіть не торкався мене, тішачись грою з дитиною, але моя шкіра палала від однієї лише його присутності, а серце билося голосно й тривожно, передчуваючи, що трапиться, щойно ми залишимося наодинці. 

Я навіть не здивувалася тому, що в саду несподівано з'явилася Хані, яка боязко посміхнулася мені, забираючи Аліма. Навіть не поворухнулася, коли Ліам встав з-за столу і котячою ходою попрямував до мене. І не подумала опиратися, коли він потягнув мене за руку, змушуючи встати зі свого стільця, обійняв, притиснув до себе, зарився рукою в моєму волоссі, не даючи змоги відвернутися від його губ, що невідворотно наближаються.

Мені не вистачало цього жаркого палаючого почуття, яке я вже відчувала в його руках у тому далекому, так швидко забутому житті. Наше кохання почалося в космосі, в середовищі зоряного корабля, що руйнується. А продовжиться тут, на квітучій, сповненій магії та чаклунства Ісіді.

Я кохаю його, і відчуваю, що і він не бреше, говорячи про свої почуття.

- Я хочу втекти, - прошепотіла, чіпляючись за його плечі. Ліам недовірливо відсторонився і подивився на мене. - Я хочу бігти з тобою куди завгодно, туди, де нас ніхто не знайде. Я не хочу ні обіцяного мені захисту, ні влади, ні багатства. Нічого не хочу, крім того, щоб ми були разом - ти, я і наш син.

- Не мудруй, Капризуля, - з явним полегшенням він розсміявся, і підхопив мене на руки, змусивши оповити ногами його стегна, - так і скажи, що згодна стати моєю.

Через якийсь час, розкинувшись на вологих від нашої пристрасті простирадлах, я зізналася:

- Я кохаю тебе, Ліаме. І ніколи не переставала кохати.

- Ну, нарешті ти в цьому зізналася, - муркнув він, впиваючись губами в жилку, що б'ється на шиї. І тільки розсміявся, коли я в удаваному гніві ляснула його по пружній голій дупі.

Наступні п'ять днів ми розлучалися дуже рідко. Щоправда, іноді він, усе ж таки, йшов, посилаючись на якісь важливі справи. Весь інший час ми проводили або в ліжку, або гралися з сином, або залишали садибу, розташовану на околиці Самандара, і виїжджали до міста. Насамперед Ліам відвіз мене в крамницю готового одягу і витратив на нас із сином цілий статок. Ніколи ще в мене не було стільки одягу, прикрас, дрібничок. З багатьма з них я навіть не знала, що робити. Потім ми опинилися у кравця - судячи з антуражу, чудових відрізків тканини, що висіли всюди, і вишколених помічників, кравець вочевидь був дуже популярним у Самандарі. Ліам замовив для мене стільки прекрасних суконь, що почервонілий від захвату кравець пихато проголосив, що змушений закрити своє ательє для інших покупців на цілий тиждень.

- Ліаме, мені не потрібно стільки одягу, - протестувала я, коли ми сіли перепочити за столиком невеликого кафе. - До того ж, він коштує цілий статок.

- Я вельми заможний, Капризуля. До того ж, усе це вбрання дуже скоро знадобиться тобі - не забувай, на твою честь незабаром відбудеться Великий Турнір.

Я ледь не поперхнулася, почувши це - я потай сподівалася, що Ліам відмовиться від ідеї брати участь у Турнірі та просто запропонує мені поїхати куди-небудь із ним. З милим рай і в курені - люди недарма придумали цю приказку. Але він вбив собі в голову, що участь у турнірі - це справа честі. Хіба сміла я перечити йому? Моєму безстрашному дракону?

Досить того, що я зазнала фіаско, намагаючись не дозволити годувати мого сина м'ясом - виявляється, Аліму настільки сподобалися запечені в печі або на вогні реберця, що він все рідше й рідше тягнувся до моїх грудей. А сьогодні вранці і зовсім виплюнув сосок, морщачись, немов його чимось несмачним нагодували. Я, до речі, настільки засмутилася його реакцією, що не втрималася і поскаржилася на це Хані. Вона лише дивно подивилася на мене, і задумливо запитала:

- А ти ж сама як себе почуваєш?

Я ж, якраз, почувалася як ніколи добре. Ось тільки турбувалася трохи. А від того, що не могла пояснити собі причину цього занепокоєння, нервувала ще більше. Настільки, що на очі навіть сльози непрохані навернулися.

- Капріііз? - протягнув Ліам, погладивши мене по щоці. - Що сталося? Чому ти плачеш?

- Я не плачу, - збрехала я. - Це... в око щось потрапило.

Не знаю, чим закінчилася б ця розмова, якби на невеликій площі раптом не з'явилися вершники - вбрані в чорне, вони мали такий самий вигляд, як і ті самандарці, що супроводжували нас під час подорожі. На них одразу всі звернули увагу, шанобливо схиляли голови й поступалися їм дорогою. А вершники рішуче попрямували до нас, ведучи під вуздечку... Пекло, кавалла Ліама.

Я перевела погляд на Ліама. Здавалося, його анітрохи не здивувала їхня поява - він спокійно піднявся до них назустріч і завмер в очікуванні. Вершники спішилися і підійшли до нього, щось тихо почали говорити йому, показуючи рукою на південь.

Ліам кілька митей задумливо дивився в той бік, а потім раптом повернувся до мене, простягнув руку. Я беззаперечно вклала свою долоню в його, мовчки дивуючись, як він раптом змінився. Тепер його обличчя здавалося виліпленим із каменю, суворим, незворушним, таким, яким я побачила його п'ять із невеликим днів тому.

Мить - і він злетів у сідло Пекла, посадивши мене попереду себе. Самандарці в чорному зробили те саме.