Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

Еліна

- Еллі! Довго мені ще чекати? - записане на диктофон запитання боса ось уже місяць заміняло рингтон на будильники. Зовсім не тому, що його явно незадоволений голос розвивав у мені дисципліну або бажання не запізнитися на роботу. Ні, все тому, що я вичитала в соцмережах перевірений спосіб розлюбити людину!

Так-так, поставити її голос на дзвін будильника, і все! Негативні емоції, які ти відчуваєш, прокидаючись, транслюватимуться на «об'єкт», і потім уже сам чоловік викликатиме ту саму неприязнь.

Загалом, не вірте - брешуть соцмережі! Не працює цей метод, але спробувати варто було!

- Мммм, - пролунало звідкись збоку, і цей звук розбудив набагато швидше за вже звичну «мелодію».

Звідки чоловік у моєму ліжку?

Я майже підстрибнула, різким рухом притягуючи до себе ковдру і вкриваючись нею до самого підборіддя. Тільки зараз я зрозуміла, що геть гола!

Величезний мужик, залишившись без ковдри, продемонстрував мені страшенно привабливу накачану спину і білосніжні боксери, які туго обтягували його дупу.

- Еллі! Довго мені ще чекати? - продовжував запитувати будильник, а я, затамувавши подих, дивилася, як незнайомець обертається.

- Ти, що, записала мій голос і поставила на будильник? - запитав Лісоруб здивовано.

- Де твоя борода? - ахнула я в жаху!

Чоловік провів рукою по гладко поголеному підборіддю і заявив:

- Не пам'ятаю. Де ми взагалі?

- У мене вдома, - відповідь на це запитання в мене була, а ось чому бос опинився тут - ні.

Останнє, що я пам'ятаю зі вчора - це текіла. Багато-багато текіли...

- Мило, але не гостинно. Поділися ковдрою.

М'язиста рука потягнулася в мій бік, явно збираючись урвати шматочок мого єдиного захисту.

- Ні! - миттєво загорнувшись у досить пухку ковдру, я вискочила з ліжка і побігла до ванної. Не зупинив навіть вигук боса мені вслід!

Сьогодні субота, і ми не на роботі, тож маю право не слухатися його і побитися головою об стіну у ванній.

Головне - не надто голосно і не надто довго...

Якщо так подумати, то хіба не цього я хотіла? Просто розраховувала пам'ятати хоч щось. Я вмилася прохолодною водою і намочила ковдру. От дідько! Згадуй, Елю, що вчора було. Корпоратив, подарунки, хоровод, бар, текіла... Здається, ми її неправильно пили, а потім почався майстер-клас, як треба.

Я подивилася на своє відображення в дзеркалі. Матусю, рідна... Душ! Терміново душ!

Теплі струмені води не зігрівали, і я зробила гарячіше. Озноб перестав бити, лише коли всю ванну заволокло парою. Із теплом прийшли й інші спогади.

- Це все нісенітниця, - махнув рукою Костя, спостерігаючи, як я з зап'ястя злизую крупинки солі і з долоні їм лайм, закушуючи стопку текіли.

- Сурогат, для боягузів і манірних дів. Але ми ж із тобою не такі?

Ох, уже ця провокація! І я повелася, погодилася перебратися в більш спокійне місце з пляшкою текіли...

Я провела рукою по животу і на шкірі помітила прилиплі крупинки солі...

О, мій Боже!

Здається саме так я вчора Лісоруба і називала...

Мої міркування зупинив стукіт у двері й веселий голос Кості:

- Ти вирішила перетворитися на русалоньку чи запрошуєш мене до себе?

- Уже виходжу. П'ять хвилин!

- Не поспішай, я поки що каву зварю...

Це що? Він мелодію насвистує? Посмішка сама розповзлася моїми губами. Справді, що я так злякалася? Адже це мій коханий чоловік, нічого страшного або жахливого не сталося. Навпаки, пам'ятаючи ночі з Таном, я впевнена, що минула ніч була чудовою. Шкода тільки я нічого розпуснішого, ніж те, як Костя пив текілу, а потім злизував доріжку солі, прокладену від грудей до пупка, щоб закусити часточку лайма, не пам'ятаю.

Як же так? Може нічого й не було?

Дроворуб

Елька сповнена сюрпризів! Така відважна, пробивна, так сміливо і гордо міркувала про секс без зобов'язань, а сама, як вжалена, схопилася з ліжка і помчала в душ. Сховалася від мене і, готовий сперечатися на що завгодно, займалася самобичуванням.

Кілька хвилин розтягнувшись на ліжку, я насолоджувався ситуацією, а потім почав переживати. Ось накрутить зараз сама себе і все. Знову мені обходити всі кола Пекла! Ні, час витягувати її з будиночка.

Мої речі знайшлися швидко, але одягати костюм не було бажання, чоловічого одягу в шафі в Елі не виявилося. І це не могло не тішити! Без особливої надії я відкрив антресоль і ледь стримався, щоб не присвистнути. У самій глибині полиці лежала яскрава червона футболка з портретом Курта Кобейна. Моя річ, у якій втекла від мене кароока три роки тому.

Я сумнівався лише кілька хвилин, а потім одягнув футболку. Ледве натягнув. Тканина обтягнула мене, як рукавичка руку і сковувала рухи, але чудово поєднувалася зі штанами костюма Святого Миколая.

До речі, сьогодні тридцять перше, і ми домовлялися відзначити свято удвох. Значить потрібно поквапитися і нарешті поговорити з Елею.

Дорогою до кухні, я зупинився біля ванної і постукав у двері:

- Ти вирішила перетворитися на русалоньку чи запрошуєш мене до себе?

- Уже виходжу. П'ять хвилин!

Голос був схвильований. Зрозуміло. Потрібно буде додати в каву лікер або коньяк...

Якщо щось знайду на кухні в кароочки.

- Не поспішай, я поки що каву зварю.

Кухня була маленькою, я б навіть сказав мікроскопічною. Ні розвернутися, ні повернутися. З вільного простору лише вузький прохід між столом і вбудованою технікою. Здавалося, варто мені стати в ньому, розтягнути руки, і мої пальці дотягнуться до стін... Ні вже, потрібно брати Елю і перебиратися в мій барліг із барною стійкою, кавоваркою, величезним диваном біля великого овального столу. Будемо сидіти за ним і зустрічати Новий Рік під бій курантів.

І ялинка! Нам потрібна велика, порожня ялина під саму стелю і ціла гора іграшок, гірлянд і дощику!

Їжу можна замовити з ресторану, бар у мене хороший, але текілу можна купити і цитрусові.