Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

— Я вас рятувати прийшла! — обурено заявила дівчина.

— Заходь, рятуй, — великодушно запропонував Ленц і махнув вільною рукою у бік притиснутого столом чоловіка. — Втім, ти вже його врятувала. Від долі гірше, ніж смерть.

У найдальшому й найтемнішому кутку щось заскиглило.

Томія здивовано зиркнула туди. Кілька миттєвостей вирячалася на двох рожево-мереживних тіток, одну низьку і тонку, другу високу і товсту. А потім помітила, що на підлозі сидить і скиглить ще одна, ховаючи обличчя за нечесаним волоссям.

— О… — тільки й спромоглася сказати Томія, не знаючи, що й думати.

— Це вівця, зачарована в ведмедя, — представив третю Ленц. — А пристукнула столом ти прекрасного принца, який не бажав знімати з неї чари. Бідолаха так чинив опір, що навіть мужики не витримали і втекли робити чай. Тепер тягають його туди-сюди. Ніколи не думав, що мені тягатиме чай цілий міський голова. А потім відносити назад, щоб додати цукру, остудити, підігріти.

— Загалом тут не нудно, — сказав Шелест і посміхнувся.

— О... — повторилася Томія. — А хто її зачарував?

— Наречена Льєна, — добродушно пояснив Ленц. — Точніше, вона кільце зачарувала на захист від злодіїв. А ця вівця мало того, що вкрала, та ще й її милістю нас засунули в місце, яке могло нашкодити. І вона про це знала, судячи з того, як кільце подіяло. Загалом, справді не нудно.

Томія хмикнула. Посмикала повід, змусивши коня зайти в приміщення. Всунула повід Даміру і рішуче підійшла до зачарованої вівці. Захист, закільцьований на ментал, причому невідомих злодіїв та нападників, її дуже цікавив. Насамперед тому, що в рідному світі ніхто таке створити не міг, якщо не враховувати казкових героїв та лиходіїв.

На Льєна дівчина кинула лише один зацікавлений погляд і викреслила його зі списку перспективних для заміжжя магів. Зв'язуватися з його нареченою буде лише повна дурепа. Та й не настільки цей Льєн гарний, щоб за нього розв'язувати війну.

Обличчя зачарованої остаточно переконало Томію у правильності такого рішення. Виглядало це обличчя непривабливо, хоча нічого смертельного там не було.

— Схоже на алергічну реакцію, — замислено сказала вона. — На бджолиний укус, наприклад. Ой, я, мабуть, знаю, як воно відбувається!

І від радості за себе кохану навіть ляснула в долоні.

— Як? — похмуро запитала велика рожева тітка.

Томія велично подивилася на неї, поправила зачіску і спокійно відповіла:

— Розумієте, коли бджола кусає незвичну до її укусів людину, у неї опухає невелика ділянка, просто через те, що тіло чинить опір отруті. У тілі є такі частинки, які це вміють робити. Якщо кусає когось з алергією, ці частинки починають неправильно поводитися, надто агресивно і людина може навіть померти, просто через те, що вони, намагаючись боротися з отрутою, почнуть вбивати все тіло. А тут, схоже, було поставлено, щоб цими частинками керував розум злодія. Сам змушував їх реагувати на неіснуючу загрозу. І доки ваша вівця не перестане відчувати те, через що така реакція з'явилася, воно так і продовжуватиметься.

— Які глибокі знання, — захопився Льєн і нагородив Томію дивним поглядом. — І, думаю, нам із бідною скривдженою сиротою багато про що треба поговорити.

Бідолашна сирота пересмикнула плечима і спробувала зібратися з думками, щоб придумати щось більш-менш придатне для пояснень та виправдань.

І зрозуміла, що треба вмовляти на пояснення подалі від в'язниці, а то й міста. Тому що дуже потрібен час. А Льєн дивився так, що було зрозуміло: схопить за руку, відведе до дальньої камери і розпитає.

І Томії знову дуже знадобилася допомога долі. Малесеньке таке диво, здатне відволікти грізного мага від бажання поговорити. І дати Томії час, щоб змішати в правильних пропорціях правду і брехню, і нагодувати цією сумішшю магів так, щоб вони її не прогнали, не запідозрили в чомусь страшному, не…

— А-а-а-а! — закричали на вулиці, коли Томія мимоволі озирнуся, ніби там за спиною стояла статуетка долі, в якої потрібно просити диво.

— Кінець світу наближається! Кінець світу! — доповнили цей крик відразу кілька голосів.

А потім там почали бігати та щось ламати.

— Весело тут у вас, — задумливо сказав Ленц, поставивши чашку прямо на підлогу і пішов дивитися на кінець світу.

Прямо крізь зроблену Томією дірку.

Ще й коня по дорозі поплескав по крупу, через що він лягнувся, а потім і зовсім стрибнув убік, заваливши шафу і розсипавши папери, котрі там зберігалися.

Інші маги переглянулись і поспішили слідом за Ленцем, навіть Томія.

А потім вони дружно вирячилися на небо, де літали ворони. Але не аби як, а дивним ладом. Точніше, написом.

— Хто її чіпатиме, той помре, — здивовано прочитав Льєн. — Цікаво, про кого це?

— Може про вівце-ведмедицю? — спитав Ленц.

— Тоді, швидше, про наречену, — сказав Шелест і відпив із чашки, яку не захотів залишати на брудній підлозі.

— Кінець світу! — голосила якась тітка, поки глядачі розбігалися в різні боки.

— Ні, зараза! — не погоджувалася з нею інша. — Її хтось торкнувся, тепер ми всі заразимося і помремо!

Кричали ці жінки так, що навіть донька міського голови забула про свої проблеми і пішла дивитись на причину криків. І хтось її роздивився, хоч вона виглядала обережно, з-за спини Даміра. Після цього волати стали голосніше і тікати швидше.

— А нічого, хороше таке містечко, не нудне, — глибокодумно сказав Ленц, якого якийсь напис воронами не дуже здивував. Співаючі їжаки були набагато цікавішими.

— Думаю, нам треба терміново звідси їхати, — заявив Льєн, коли зачарована діва, образившись, пішла й надалі страждати у свій куток.

— Чому? — здивувалася Томія.

— Тому що ці ворони явно витівка якогось студента з ненормальним почуттям гумору. А у нашій компанії таких аж троє. А може, і четверо.

Він якось дивно подивився на дівчину, повернувся до в'язниці, витягнув звідти коня, викинув речі студентів і коротко наказав: