Читати книгу - "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"

Через півгодини Олівер повернувся з кавою і сендвічами, зокрема придбавши те, що вона зазвичай любила. Вони сіли на ліжко, кожен за своїм сендвічем, мовчки пережовуючи їжу. Жоден з них не хотів порушити цю тишу, яка відчувалася в повітрі, але одночасно нагнітала більше смутку і відчуття ізоляції.

Олівер, зрештою, порушив мовчання, намагаючись знайти якусь точку зв'язку:

— Я відвезу тебе додому, — сказав він, зустрічаючи її погляд.

Кейт подивилася на нього, в її очах було стільки болю і рішучості, що серце Олівера стислося.

— Я не хочу. — її голос був тихим, але твердим. — Я не хочу бачити Еліс.

Олівер затих. Він зрозумів, що вона переживає зараз велику внутрішню боротьбу, і ніяка турбота чи підтримка не можуть змусити її повернутися в ситуацію, яку вона не була готова прийняти.

Тоді він спробував інший варіант:

— Ти можеш поїхати до мене, — сказав Олівер м’яко, не бажаючи тиснути. — Це просто пропозиція.

Кейт не відповіла відразу. Вона відчувала, як її серце калатало від всього, що сталося, і як важко було прийняти будь-яке рішення. Їй не хотілося ні його жалость, ні будь-якої турботи. Вона лише хотіла заспокоїтися, знайти себе в цьому хаосі, навіть якщо вона не знала, як саме це зробити.

— Мені не потрібна твоя жалість, — відповіла вона, її голос звучав тихо, але відверто. — Мені не потрібна ні твоя допомога ні твоя підтримка.

Олівер подивився на неї, і його обличчя відображало біль і співчуття. Він просто кивнув, розуміючи, що інколи найкраще, що можна зробити для іншої людини, це просто бути поруч і не змушувати її робити те, чого вона не готова.

Олівер подивився на Кейт, її змучене обличчя, і він розумів, як важко їй зараз. Він повільно, але твердо заговорив:

— Ти повинна вибрати, — його голос був спокійний, але в ньому звучала певна рішучість. — Лише два варіанти. Або ти їдеш до Еліс, або ти поїдеш до мене. Третього варіанту немає.