Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бавдоліно 📚 - Українською

Читати книгу - "Бавдоліно"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бавдоліно" автора Умберто Еко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 155
Перейти на сторінку:
до своїх, насамперед, щоб подивитися, хто загинув (і Паніцца також? ще й Паніцца — який гарний був хлопець), і вертався, щоб сказати Фрідріхові, що про здачу міста не може бути й мови. Фрідріх більше не лаявся, а тільки приказував: «Що я можу тут вдіяти?» Було ясно, що він уже шкодує, що встряв у цю халепу: військо йому розбігалося, селяни ховали зерно й худобу в хащах або, ще гірше, у болотах, неможливо було потикнутися ні на північ, ні на схід, щоб не наштовхнутися на якийсь авангард ліги, — одне слово, річ не в тім, що ці селюки воюють краще, ніж кремаски, але коли не щастить, то не щастить. Проте він не міг просто так піти собі геть, бо назавжди втратив би лице.

А щодо врятування лиця, то якось імператор згадав оте Бавдолінове дитяче пророцтво, з допомогою якого він примусив був тердонців здатися, і тоді Бавдоліно втямив, що якби надійшов якийсь знак з неба — будь-який, щоб лиш оголосити urbi et orbï,[102] що небеса велять йому вернутися додому, — імператор радо скористався б з такої нагоди…

Одного дня, коли Бавдоліно розмовляв з обложеними, Ґальявдо сказав йому:

— Ти такий розумний, і вчився з книжок, де все написано, чому ж не вигадаєш чогось, щоб усі пішли собі додому, бо ми вже мусили зарізати всіх наших корів, крім однієї, а мати твоя вже задихається між цими мурами?

Тут Бавдолінові спала на гадку чудова ідея, і він тут же спитав, чи вони подбали про фальшивий підземний хід, про який кілька років тому говорив Тротті, — той сам, який нібито має привести загарбника прямо в місто, а натомість приводить його у пастку.

— Аякже, — сказав Тротті, — ходи, подивишся. Поглянь-но, назовні хід виринає за двісті кроків від мурів, у чагарниках, якраз під тим валуном, який виглядає так, ніби лежить тут уже тисячу років, але ми принесли його з Вілла дель Форо. Увійшовши, дістаєшся сюди, під цю решітку, а звідси видно тільки цей шинок і більш нічого.

— А тоді кожного, хто вийде звідти, ви спровадите на той світ?

— Річ у тім, що через такий вузький хід всі обложники не пройдуть, для цього потрібно було б не один день, тому туди посилають лиш загін людей, які повинні дістатися до брами і відчинити її. Ми й гадки не маємо, як дати ворогам знати про існування цього ходу, та й хіба варто завдавати собі з цим клопоту тільки для того, щоб вколошкати двадцять-тридцять бідолах? Так можна вчинити хіба що зі зла.

— Це якщо давати їм по голові. А тепер дивись, яка сцена постає перед очима моєї уяви: тільки-но вони виходять, як чується звук сурм, з цього закутка у світлі десяти смолоскипів виходить чоловік з великою білою бородою, в білій мантії, на білому коні і з великим білим розп'яттям в руці і волає: городяни, прокидайтесь, бо ворог йде, і тут, ще заки напасники зважаться ступити крок, з вікон і з дахів вигулькують наші люди, як ти казав. І коли їх усіх пов'яжуть, усі наші впадуть навколішки і гайда волати, що той чоловік — то святий Петро, який захищає місто, а тоді вони заженуть імперців назад у підземний хід і скажуть — дякуйте Богові, ми даруємо вам життя, ідіть у свій табір і розкажіть своєму Барбароссі, що Нове Місто папи Александра захищає сам святий Петро власною особою…

— І Барбаросса повірить у цей сон рябої кобили?

— Ні, він же не дурень, але саме тому, що він не дурень, він удаватиме, буцімто вірить, бо ще більше, ніж ви, прагне покінчити з цією історією.

— Припустімо, так і буде. А хто знайде підземний хід?

— Я.

— А де ти знайдеш бовдура, який у це повірить?

— Я вже його маю, він такий легковірний, що обов'язково піймається, а до того ж такий гівнюк, що заслуговує на це, тим паче, що ми домовилися — ви нікого не вбиватимете.

Бавдоліно мав на увазі того чванливця, графа Дітпольда, а щоб підштовхнути Дітпольда до чогось, досить було дати йому зрозуміти, що це зашкодить Бавдолінові. Треба було тільки, щоб Дітпольд дізнався про існування підземного ходу і подумав, що Бавдоліно хоче його приховати. Як це зробити? Дуже легко, адже Дітпольд посилав своїх шпигів стежити за Бавдоліном.

Коли запала ніч, Бавдоліно, вертаючись у табір, спочатку звернув на невелику галявину, а тоді заглибився в хащі. Опинившись між дерев, він зупинився й озирнувся якраз вчасно, щоб помітити в місячному світлі якусь невиразну тінь, яка майже рачки рухалася по відкритому місці. То був чоловік, якого послав стежити за ним Дітпольд. Бавдоліно зачекав серед дерев, аж шпиг майже наштовхнувся на нього, тоді приклав йому меч до грудей, і поки той бурмотів щось з переляку, сказав йому фламандською:

— Я впізнаю тебе, ти з брабантців. Що ти робиш тут, за межами табору? Говори, я — урядник імператора!

Той став щось белькотіти, що ходив шукати дівчат, і навіть досить переконливо.

— Гаразд, — сказав Бавдоліно, — у будь-якому разі добре, що ти тут. Ходи зі мною, я потребую когось, хто б прикрив мені спину, поки я дещо робитиму.

Той сприйняв це як манну небесну: його не тільки не викрили, але він міг і далі шпигувати попід руку зі своїм підопічним. Бавдоліно дійшов до чагарників, про які казав йому Тротті. Тут він навіть не мусив удавати, йому справді довелось добре попошукати, щоб знайти той валун, і він щось бурмотів ніби сам до себе про донос, недавно отриманий від одного з вивідачів. Урешті він знайшов той валун, який справді виглядав так, ніби виріс там, поміж кущів, трохи пометушився, очищуючи від листя землю коло нього, аж поки не показалася решітка. Він попрохав брабантця допомогти підняти її: далі були три сходинки.

— Тепер послухай мене, — сказав він брабантцю. — Сходь униз і йди вперед, до кінця підземного ходу, який тут починається. У кінці коридору, можливо, побачиш світло. Роздивись усе добряче і запам'ятай. Тоді повернешся й розповіси мені. Я ж буду тут і прикриватиму тобі спину.

Те, що якийсь шляхтич спершу просить його прикрити йому спину, а потім сам вирішує прикривати спину йому, посилаючи його на згубу, здалося фламандцеві річчю цілком природною, хоча й мало приємною. А Бавдоліно грізно розмахував мечем, показуючи, що готовий прикривати йому спину, зрештою, хто його знає, що у тих панів на мислі. Тож шпиг перехрестився й пірнув у лаз. Коли

1 ... 54 55 56 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бавдоліно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бавдоліно"