Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"

Наступний день почався так, як і всі попередні — з відчуття тяжкості в повітрі. Кожен крок, кожне слово, кожен погляд — все це здавалося під мікроскопом. І все через чутки. Вони поширювались по університету, мов інфекція, від людини до людини, від студента до студента. І хоча я намагалася не звертати уваги на ці розмови, на кожному кроці мені доводилося стикатися з їхніми наслідками.

“Чуєш, Ясемін зустрічається з ректором?” — проходячи повз мене, хтось прошепотів за спиною.

“Ні, ну це вже занадто… Він же просто користується її наївністю!”

Вони не знали нічого. І це було найгірше. Як я могла їм пояснити, що все не так, як вони собі уявляють? Що це лише частина чогось більшого, що я сама навіть не розумію? Але найгірше було те, що я сама не знала, що відбувається в моєму житті. Чому Нолан поводиться так? Чому я не можу його забути, навіть якщо він відштовхує мене?

І це тільки один із моментів, що тривожив мене в останні дні. Навколо почалася неймовірна метушня. Викладачі, здавалося, зовсім змінилися. Вони були нервовими, дивними, їхня поведінка стала більш відчуженою. І найгірше, що всі викладачі почали погрожувати введенням комендантської години.

— Ви це чули? — запитала Селіна, як завжди з посмішкою на обличчі, хоча її очі не виглядали такими веселими. — Вони кажуть, що будуть проводити нічні перевірки! Мовляв, у місті хтось почав наводити жах.

Я подивилася на неї з-за своїх конспектів, намагаючись виглядати спокійною. Насправді ж, усе в мені кипіло. Щось відчувалося в повітрі. Я не могла збагнути, що саме, але тривога повільно пронизувала все моє єство.

— Що ти маєш на увазі? — запитала я, вдаючи, що не звертаю на це увагу.

Селіна зазирнула навколо, неначе перевіряючи, чи нема поруч зайвих вух, після чого її голос став серйозним.

— Ніхто точно не знає, але все виглядає так, ніби хтось у академії хоче щось змінити. Вони… влаштовують перевірки на кожному кроці. Це вже не просто тренування або навчання, це починає виглядати як облави.

Я здригнулася. Це звучало як погроза. Але чому? Що за незрозуміла небезпека нависла над академією?

Мені важко було повірити, що Нолан міг бути причетний до цього. Його відсутність у ці дні, коли все так переверталося, не давала мені спокою. Що він зараз робить? Куди він поїхав? І чому саме в цей момент, коли так багато почало відбуватися, він не був поруч, щоб допомогти мені зрозуміти, що відбувається?

— Я не знаю, Ясемін, але чутки про напад дійсно ширяться. Чи ти не чула про це? — Селіна не відривала погляду від мене, уважно спостерігаючи за моїм обличчям.

— Напад? — Моя рука мимоволі стиснула ручку, залишаючи слід на аркуші. — Я нічого не знаю.

Селіна виглядала стурбованою, але це не змінювало ситуації. Всі навколо ставали тривожними, і навіть мої друзі не могли залишатися байдужими до того, що відбувалося. Я почала помічати, як студенти стали більш обережними, як тіні непевності і страху огортали їх обличчя. Мовчазні погляди і дивні, тихі перешіптування, які я часто чула, стали занадто явними.

І раптом, серед усього цього, я відчула, що все це набуває ще більшої важливості, ніж я могла уявити. Важко було сказати, чи справжня загроза була на горизонті, чи це лише вигадка, але я відчувала, що я теж у небезпеці. І що більше я тікала від своїх почуттів, від Нолана і того, що між нами могло бути, тим більше мене затягувало в цю невідому, тривожну ситуацію.

— Що ти думаєш? — запитала я Селіну, намагаючись не показувати, як мене трясе від переживань.

Вона мовчала кілька секунд, а потім відповіла, піднявши погляд.

— Думаю, нам усім краще бути на готові.

І як би не намагалася я зберігати спокій, всередині мене все почало дрожати.

Я подивилася на Селіну, її очі зараз були серйозними, і це викликало в мені ще більше тривоги. Я знову спробувала усміхнутися, але посмішка вийшла швидше змушеною, ніж природною. Студенти ставали нервовими, і їхні погляди стали більш настороженими. Вони дивилися на мене, але я не могла зрозуміти, чи це просто чутки, чи дійсно щось відбувається.

Мене не залишала думка про Нолана. Він зараз десь далеко, і я навіть не знала, де. В його відсутність усе стало таким заплутаним. Я намагалася переконати себе, що я не повинна турбуватися, що він сам по собі намагається впоратися з ситуацією. Але щось не давало мені спокою. Щось не давало забути.

— Я повинна поговорити з ним, — тихо сказала я, більше для себе, ніж для Селіни.

Селіна подивилася на мене з цікавістю, а потім нахилила голову, наче відчуваючи, що я в чомусь заплуталася.

— Хіба він не у відрядженні? — запитала вона, зводячи брови.

Я просто кивнула, не знаючи, що сказати.

— Ти не думаєш, що це може бути… небезпечно? — продовжила Селіна, обережно вимовляючи слова. — Може, краще почекати, поки він сам все пояснить?

Я замислилася, дивлячись у вікно. Чи справді мені варто було тривожитися так сильно? Всі ці непорозуміння, чутки і навколишня атмосфера — усе ставало нестерпним. Я не могла сидіти в темряві і чекати. Я хотіла зрозуміти, що насправді відбувається.

— Я не можу просто сидіти і нічого не робити, — відповіла я, вперто зціпивши губи.

Селіна мовчала, але я помітила, як її погляд став більш уважним, більше навіть зацікавленим. Можливо, вона відчувала, що моя внутрішня боротьба починає досягати точки кипіння. Я дивилася в її очі, і хоч це і не було сказано вголос, ми обидві розуміли, що зараз все може змінитися. Моя ситуація вже давно вийшла з-під контролю.

— Що, якщо я дійсно не повинна була бути з ним? — знову сказала я, більше для себе, ніж для неї.

Селіна закусила губу, роздумуючи.

— Ти йому довіряєш, Ясемін. Я бачу це. І це важливо. Але… не забувай, хто він є. Він — ректор. Він має силу, він впливовий. Ти знаєш, що це може бути небезпечним, якщо це дійсно так, як вони говорять.

Я кивнула, розуміючи, що це справді було так. Я не могла заперечити це, навіть якщо хотіла. Внутрішньо я це відчувала.