Читати книгу - "Син Нептуна, Рік Рірдан"

«Ти можеш бути будь-ким», — сказала його мати.

«Ні, — подумав Френк. — Я не можу бути таким егоїстом».

— Я мушу йти, — сказав він. — Це мій обов’язок.

Ірида зітхнула.

— Не сподівалась на інше, і все ж мала спробувати. Завдання, що чекає на вас... Що ж, нікому б цього не побажала, особливо такому гарному хлопчикові, як ти. Якщо ти мусиш піти, я принаймні дам тобі пораду. Вам знадобиться допомога в пошуках Танатоса.

— Ви знаєте, де велетень його ховає?

Ірида задумливо поглянула на повітряні дзвіночки, що хитались на стелі.

— Ні... Аляска за межами влади богів. Це місце сховане від моїх очей. Але є дехто, хто може знати. Знайдіть провидця Фінея. Він сліпий, але бачить минуле, теперішнє і майбутнє. Він багато про що знає. Він може розповісти вам, де тримають Танатоса.

— Фіней... Я, здається, чув історію про нього.

Ірида неохоче кивнула.

— У давні часи він коїв жахливі речі. Використовував свій дар провидця на зло. Юпітер наслав на нього гарпій. Аргонавти, серед яких, до речі, був твій пращур...

— Князь Пілоса?

Ірида завагалась.

— Так, Френку. Але його дар, його історію... Ти маєш дізнатись про це самотужки. Одне слово, аргонавти прогнали гарпій в обмін на допомогу Фінея. Це було тисячоліття тому, але я так розумію, що Фіней повернувся у світ смертних. Ви знайдете його в Портленді, штат Орегон. Це вам по дорозі. Але пообіцяй мені одну річ. Якщо його досі катують гарпії, не вбивай їх, що б Фіней тобі не пообіцяв. Здобудь його допомогу у якийсь інший спосіб. Гарпії не лихі. Вони мої сестри.

— Ваші сестри?

— Знаю. Я не виглядаю настільки старою, щоб бути сестрою гарпій, але це правда. І Френку... є ще одна проблема. Якщо ти вирішив піти, тобі доведеться позбутися тих василісків на пагорбі.

— Ви змій маєте на увазі?

— Так. Василіск означає «маленький цар». Миле ім’я для не дуже милої істоти. Я не палаю бажанням їх убивати. Усе ж таки живі створіння. Але ви не зможете піти, поки вони не зникнуть. Якщо твої друзі спробують розпочати з ними бійку... то я передбачаю, що це погано скінчиться. Тільки ти здатен убити цих чудовиськ.

— Але як?

Богиня глянула на підлогу. Френк усвідомив, що вона дивиться на його спис.

— Хотіла б я, щоб був інший вихід. Наприклад, якби в тебе було кілька горностаїв. Горностаї — закляті вороги василісків.

— На жаль-, скінчились, — зізнався Френк.

— Тоді тобі доведеться скористатись подарунком батька. Ти впевнений, що не хочеш жити тут? Ми виготовляємо відмінне безлактозне рисове молоко.

Френк підвівся.

— Як ним користатись?

— Із цим тобі доведеться розбиратися самому. Я не підтримуватиму насильство. Поки ти битимешся, я перевірю, як там твої друзі. Сподіваюсь, Вовночка знайшла правильні лікарські трави. Востаннє, коли ми дещо наплутали... Ні, не вважаю, що ті герої хотіли стати стокротками.

Богиня підвелась. Її окуляри блиснули, і Френк побачив у склі власне віддзеркалення. Він виглядав серйозним і рішучим, зовсім не схожим на того хлопчика в райдужних картинках.

— Остання маленька порада, Френку. Тобі судилось померти із цим шматочком дерева в руках, споглядати, як жевріє власне життя. Але, мабуть, якби ти не тримав його у себе. Якби довіряв комусь настільки, щоб цей хтось міг зберігати його для тебе...

Пальці Френка стиснулись навколо скіпки.

— Ви пропонуєте...

Ірида лагідно розсміялась.

— Ох, любий, ні. Я би загубила цю скіпку у своїй колекції. Вона б перемішалась із кристалами або дісталась якомусь покупцеві, як дерев’яне прес-пап’є. Ні, я мала на увазі напівбога, твого друга. Когось близького твоєму серцю.

«Хейзел», — миттєво подумав Френк. Він нікому не довіряв більше за неї. Але як він може розповісти їй свою таємницю? Якщо він зізнається у тому, який вразливий і що все його життя залежить від напівспаленої палички... Хейзел ніколи не побачить у ньому героя. Він ніколи не стане її лицарем. До того ж нечесно було покладати на неї такий тягар.

Він згорнув скіпку і сунув її назад до кишені.

— Дякую... дякую вам, пані Іридо.

Вона стиснула його руку.

— Не зневірюйся, Френку. Веселки завжди означають надію.

Вона попрямувала до підсобки, залишивши Френка на самоті.

— Надія, — буркнув Френк. — Я б радше мав кількох вправних горностаїв.

Він підняв батьків спис і пішов назустріч василіскам.

XXIII Френк

Френк втратив свій лук.

Якби ж він міг стояти на ґанку й стріляти в змій на відстані. Декілька влучних пострілів вибуховими стрілами, декілька воронок у схилі — і питання вирішено.

На жаль, без лука від повного сагайдака стріл не було жодної користі. До того ж Френк гадки не мав, де знаходяться василіски. Вони припинили вивергати вогонь, щойно Френк вийшов із крамниці.

Він зійшов з ґанку і приготував спис. Йому не дуже подобалось битись на короткій дистанції. Його тіло було занадто повільним і незграбним для цього. Під час воєнних ігор він непогано впорався, але зараз усе було по-справжньому. Тут не було велетенських орлів, що схоплять тебе й віднесуть до лікарів, якщо припустишся помилки.

«Ти можеш бути будь-ким», — пролунав голос мами в голові.

«Чудово, — подумав він. — Я хочу бути вправним списником. І бути несприйнятливим до отрути... і вогню».

Щось підказувало Френкові,що бажання не здійснились. Принаймні тримати в руках спис зручніше не стало. На схилі досі жевріли підпалені ділянки. Їдкий дим обпікав Френкові ніс. Зів’яла трава хрустіла під ногами.

Він пригадав історії, що розповідала мама: покоління героїв, які бились із Геркулесом, перемагали драконів і плавали по морях, сповнених чудовиськ. Френк не розумів, як міг походити від таких предків чи як його родина переселилась із Греції через Римську Імперію і аж до Китаю, але якісь тривожні думки вже починали утворюватися в голові. Уперше в житті його бентежили питання про князя Пілоса, про ганебний вчинок прадіда Шен Луна в Таборі Юпітера і про сили його родини.

«Дар ніколи не захищав