Читати книгу - "Королівство, Galina Vasilievna Moskalets"

– Вмієш стріляти? – спитав той.

Гортензія уважно подивилася на пістолет. Таких чимало продавали в іграшкових крамницях. У дитинстві вона страшенно хотіла мати такий, але матуся примушувала її без кінця повторювати незрозумілі закляття. Гортензія не раз бачила по телевізору, як треба стріляти й кивнула на знак згоди. Пістолет виявився незвично важким, і вона вчепилася в нього обома руками.

– Цілься в отого, – тихо наказав крутиголовець, вказуючи на Марка. Гортензія прицілилась.

– Тисни на курок.

Вона натиснула й поточилася назад. Оглушливо бахнуло і засмерділо димом. Куля пролетіла над головою принца і щезла у вікні. Обидва мечі з брязкотом впали на підлогу. Ніхто з них не переміг.

– Стріляє як справжній! – зраділа Гортензія.

– Він і є справжній, ідіотко! – гаркнула стара. – Який це вилупок дав їй пістолет?

Настала тиша.

– Ось він! – показала Гортензія. – Звідки в нього може бути справжній пістолет?..

Стара встала й попрямувала до крутиголовця, вхопивши його за вухо.

– Як ти смієш, свинюко, давати дівчині пістолет?! А якби вона когось вбила?!

Той раптом позеленів і чхнув просто в лице старій відьмі.

– Коти... У мене алергія на котів...

49

Марко отямився першим, вхопив свого меча й підбіг до вікна. Лице його розплилось у посмішці. Величезне подвір'я рябіло від котів різних мастей, короткошерстих і пухнастих. Вони сиділи й дивились угору.

– Привіт! – помахав рукою Марко, і могутній котячий хор потряс мури Замку, аж посипались дрібні камінці.

– Вони прийшли!

Мортіус, Серпень і тигр кинулись до вікна. Хвиля котів увірвалась до Замку.

– Ой, як їх багато! – здивувався тигр.

– Замок оточено, – доповів Сиволап. – Наказуй, принце!

...Соня з Люциною мали інший клопіт. Їм насилу вдалося прогнати пліснявців та слинявців від книжок. Гидкі створіння довго огризались, шипіли і плювались. Книжки мали такий вигляд, ніби півроку пролежали у вогкому льосі, населеному слимаками. Соня істерично плакала.

– Перестань! – не витримала Люцина. – Книги не горять і не тонуть у воді, і навіть розвіяні вітром листочки зберуть книжкові гноми.

Вона вийняла з торбинки «Енциклопедію» й попросила:

– Беріться до роботи!

Гноми повільно виходили, протираючи очі й потягуючись.

– А тепер ходімо! Гноми не люблять, коли на них дивляться.

Люцина потягнула бібліотекарку за собою, і вони побачили за дверима безліч котів.

– Котики! – зраділа дівчинка. – Ви прийшли нам допомогти?

Серпень вичекав хвилину, а тоді оголосив:

– У кого алергія на котів, нехай покине Замок!

Ніхто й не поворухнувся. Повелитель сказав з кривою посмішкою:

– Вони чекають мого наказу. А я чекаю дзвінка з Імперії.

І тут, ніби на замовлення, у кишені Лукаша задзвонив телефон.

– Вас, Повелителю!

Не кваплячись, той підніс мобільник до вуха:

– Слухаю! Так, він тут, і не один. У нас є поранені...

Серпень підбіг до нього:

– Можна?

– Прошу, – навіть не здивувався Повелитель і передав йому телефон.

– Я – принц Август і буду вчасно. Чекайте!

– Він що, здурів? – здивувався Мортіус.

– Це називається шоковою терапією, – пояснив Марко.

– Здається, нам її й досі не бракувало. Але я, безперечно, піду з вами...

Принц подякував Повелителю за телефон і сказав:

– Я міг би взяти вас заручником, але можете собі йти, доки у ваших підопічних не почались ускладнення. Сиволапе! Нехай твої воїни випровадять цю публіку.

Повелитель знову слухав Імперію, і чим більше слухав, тим кращий ставав у нього настрій. Потім він вимкнув телефон і сказав:

– Спершу жінки!

Відьом не треба було довго вмовляти. Вони похапали мітли й полетіли. Гортензія зойкнула:

– Де моє помело? Мамо, ви не бачили?

Та ж проблема виникла і в пані Маргарити, яка ніяк не могла зібрати свій багаж.

– Швидше! – наказав Повелитель.

Гортензія наштовхнулася на кота й голосно чхнула.

– Феліксе, і ти тут?

Люцина кинулась до свого любого котика і вхопила його на руки.

– Мітли он там! – показала Соня на сусідню кімнату. – Ми виганяли ними слинявців і пліснявців. О, мої книги! Що з ними буде?!

Мортіус взяв її за руку:

– Спокій, тільки спокій! Я втратив усе: квартиру, телевізор, роботу... Здоров'я – важливіше.

Стара відьма не рухалась з місця.

– Вам що, потрібне окреме запрошення? – визвірився Повелитель.

– А тобі не все одно? Я хочу на прощання сказати кілька слів цій малій, Люцині. Підійди-но сюди, голубко!

– Не йди! – злякалась Соня.

– Не бійся! Можете притримати моє помело! – кинула стара свій літальний апарат під ноги Мортіусу.

– Я б не радив, – сказав колишній репортер. – Ще скаже якусь гидоту!..

– Ви хочете з нею говорити? – спитав Серпень.

Люцина знизала плечима й підійшла до старої.

– Нахились!

Дівчинка нахилилась, стара мовила їй кілька слів, що, певно, вразили Люцину. Вона поблідла й мовчки відійшла.

– До мене! – скомандувала стара, і помело опинилось у неї в руках. Вона хвацько підібрала спідницю й гукнула: – Вйо!

Навіть не попрощалась. Якийсь дивний звичай у нечисті – ніколи не прощатись.

Довгомуди та інша братія повсідались у автобуси. Крутиголовці теж непомітно зникли. Залишився Повелитель. Він сів у крісло й запалив сигару.

– Сигара недобра на хвору печінку, – зауважив Марко.

– Турбуєшся про моє здоров'я?

– Не те, щоб дуже...

Повелитель нічого не сказав, бо його увагу привернула біла ворона, що влетіла через вікно й сіла на плече принцові.

– Аона! – вигукнув Серпень. – Ми думали, що ти загинула!

Ворона лагідно вщипнула його за вухо.

– Час! – прошепотів Повелитель і шпурнув сигару в камін. Знявся стовп іскор, щось загуділо, і повелитель нечисті зник у комині.

– Клас! – похитав головою Мортіус. – Як у кіно...

– Відпусти своє військо, Сиволапе, – попросив принц. – Ви нас дуже виручили. Час і нам додому...

– А як... – пробувала щось сказати Люцина, але не встигла, бо стіни раптом розплились перед очима, підлога зникла, і вона полетіла в сіру прірву з Феліксом на руках.

– Hi! Hi! – почула вона крик принца. І перед тим, як