Читати книгу - "Любов у спадок"

Маргарет мимохіть кивнула. Здоровань посміхнувся ще ширше, показуючи щербаті зуби.

— Ото радість! Нарешті добулися до вас. А вже ж як довго їхали, поки знайшли! Цією країною подорожувати, знаєте, важкувато…

— А… навіщо ж ви мене шукали? — ледь змогла вичавити з себе господиня Бархеда.

— Як це навіщо? — щиро здивувався здоровань. — Адже ця мала — ваша небога, Еріка. Гарненькі справи… Невже ж ви її не впізнаєте? Таж отакесенькою на руках тримали…

Хлопець із розчуленим поглядом продемонстрував зріст крихітки, з якою тітці нібито доводилося бавитися. Маргарет аж захекалася. Якусь мить усі мовчали, чулося тільки схлипування Еріки. Аж раптом Мег сполотніла, очі в неї закотилися, і Дональд ледь устиг підхопити шляхетну пані, що впала непритомна.

…Леді Маргарет підперлась долонею та зі смутком дивилася, як їсть її небога. Видовисько було справді сумне, особливо зважаючи на те, що бідолашна й досі не встигла звикнути до самого факту появи дівчинки в своєму домі.

Еріка люто поглинала рагу. Час від часу давилася великими шматками, але її це не бентежило — пальцями вона запихала їх до рота, й соус стікав у неї по ліктях та капав на стіл. До кімнати ввійшов літній слуга, неприязно скосив око на гостю. В руках у нього парувала таця зі смаженим кроликом, яку він статечно встановив на стіл. Очі в дівчини спалахнули. З якимось черевним гурчанням вона відірвала лапу від тулубця та вчепилася в неї зубами.

Рот у старого слуги перекосило презирливою гримасою. Маргарет суворо глянула на нього, слуга по-мученицьки підняв очі до стелі та вийшов. Увесь вигляд старого мажордома красномовно свідчив, що якби його воля, негайно викинув би він цього ненажеру геть, але мусить коритися волі господині. Еріка голосно втягла в себе соус. Маргарет відвела погляд від дверей, за якими зник ображений у найкращих почуттях слуга, й собі гидливо поморщилася. Усьому є межа!

— Еріко, дитино моя, не забувай, що ти в пристойному домі, — намагаючись говорити лагідно, промовила вона. — Їж повільніше. Ніхто не відніматиме в тебе їжу.

Всупереч бажанню голос у господині звучав суворо. Дівчина миттю знітилася, розгублено глянула на тітоньку, і в Маргарет при цьому серце мало не розірвалося.

— Пробачте мені, тітонько Мег! — дівчина притисла руки до грудей, прикрашаючи й без того брудну куртку плямами від соусу. — Але ми так довго їли всіляку гидоту… Я просто не змогла втриматися… Ви не уявляєте, як болить шлунок після коріння чи сирого їжака…

Маргарет відчула, що її нудить. Еріка тим часом з видимим жалем відклала кролячу ногу та знову налягла на рагу.

— Взагалі, я вмію гарно їсти, — з натоптаним ротом провадила небога. — Мене вчила цього моя нянька Кетрін. Вона теж казала, що юним леді негоже плямкати й накидатися на страву. Але в нас у Тейнделі нечасто можна було поїсти ось так, — очі її з захватом обвели всю пишноту цього столу, — досхочу…

Вона раптом почервоніла, бо помітила відверті жалощі на обличчі родички.

— Тільки не подумайте, що батько морив нас голодом! — вигукнула вона. — Він дуже добре дбав про нас. У домі завжди було що пожувати. Та я й сама можу запросто підстрелити кролика чи гусака, а то й дичину крупнішу. Ми завжди могли самі впоратися з господарством, навіть якщо батька вдома не було. Одного разу на полюванні я сама підстрелила оленя! Це тому, що я дуже добре стріляю з лука. Джош і батько навчили мене…

На очі дівчині раптом набігли сльози. Спогад про домівку різонув їй по серцю з такою силою, що бідолашна ледь не розридалася. У Маргарет, яка слухала небогу з сумішшю жаху й недовіри, несподівано теж затремтіли губи.

Треба пам’ятати, сказала Мег сама собі, що довелося пережити цій дивній дитині, та постаратися пом'якшити своє ставлення до неї. Досить було й того, що дівчинка побачила в своєму розореному домі. Мертві брат і батько, спалений замок… Після її розповіді жінці здавалося, що волосся в неї на голові й досі ворушиться від жаху. Як ця дитина взагалі жива лишилася? Тільки з волі Господньої, не інакше, можна було вижити після всієї колотнечі, що зчинилася навколо неї. Просто немислимо!

Перетнути пів-Шотландії у чоловічому одязі, голодувати… Жах! Треба поводитися з нею лагідніше… Але як тут стримаєшся?! Це просто дике звіря, котре й не підозрює, здається, що на світі існують гарні манери чи хоча б звичайнісінька ввічливість!

Маргарет попри зовнішню суворість була жаліслива, до того ж, це таки рідна кров, її небога — все, що лишилося їй від сестри. Але водночас уся її душа повставала проти думки, що ця кошлата напівдика істота оселиться в її домі, поруч із її дітьми… Та що ще Дункан скаже! Зайвий рот ніяк його не потішить.

Леді спробувала ще раз опанувати себе. Адже це її обов'язок — дати притулок дівчинці. Вона згадала, як та ридала, увіткнувшись їй у фартух, і в очах знову по-зрадницьки защипало. Бідолашна Ейлін, бідолашний Родерік! Як сумно скінчилося їхнє кохання. Мала Еріка — ось і все, що лишилося від того палкого почуття. Так, дівчинка зовсім не вміє поводитися, але вона ж не винна… Адже Ейлін загинула, коли та була зовсім крихітна, звідки ж узятися тут гарному вихованню? Вона нестримана, але не зіпсута й, зважаючи на все, не брехуха.

— Скажи, а що ще ти вмієш? — якомога м'якше запитала жінка. — Що ти добре стріляєш із лука, це я вже зрозуміла. А ще?

Еріка замислено накопилила губи, приклала пальці до кутика рота.